На зустріч любові - Софія Кривцова

Я сиділа на кухні, дивлячись на чашку холодної кави, яку я приготувала для Ігоря, хоча знала, що він вже ніколи не буде пити її тут, в нашій маленькій квартирі. Вчорашній день ніби пройшов крізь мене, залишивши тільки порожнечу та пустоту. Я все ще не могла повірити, що він пішов. Просто так, без попередження.

— Я не люблю тебе більше, Аліно, — ці слова крутяться у моїй голові. Я все ще чую їх, наче він стоїть поруч. Він, в своїх чорних джинсах і білій футболці, безтурботно накинув пальто, сказав ці слова і вийшов, не обернувшись. Я стояла, не в силах навіть сказати щось у відповідь. Не було сліз, не було емоцій. Просто тиша і порожнеча, яку він залишив після себе.

Ми зустрічалися майже два роки, і я була впевнена, що це була любов, що це — моє щастя. Але він вирішив, що цього більше не хоче. Що ж, я зібрала все, що в мене залишилося — свою гідність і те,що від мене було ще живим,і повернулася до реальності. Ігор пішов,я мала знову навчитися жити без нього.

Тієї ночі я не спала. Дивилася на стіну, на яку ми разом розвісили наші фотографії, на ті моменти, коли він був ще мій, коли він ще посміхався, коли ми планували наше майбутнє. Я не могла зрозуміти, чому. Що сталося? Що змінилося в його серці? В моєму серці була тільки тиша, порожнеча, як після сильного буревію.

Наступного ранку я прокинулася від звуку дзвінка на телефоні. Я майже не очікувала дзвінка, але коли побачила ім’я на екрані, серце застигло. Це був Максим — чоловік, якого я ще не знала, але відчувала, що він стане частиною мого життя.

— Аліно? — його голос був спокійний, але в ньому я почувала якусь невидиму турботу. — Я Максим, ми зустрічалися минулого тижня.

Він не чекав, що я відповім, бо чув, як я роблю невеликий вдих. Я схопила телефон, навіть не розуміючи, чому я так хвилююся.

— Так, я пам’ятаю. Чим можу допомогти? — я намагалася зробити свій голос якомога спокійнішим, але він тремтів.

— У мене є невелике замовлення для вас, Аліно, якщо ви не проти. Я недавно переїхав до міста і мені потрібен дизайнер для дитячої кімнати. Я чув, що ви працюєте в цій сфері.

Я затримала подих. Замовлення для дитячої кімнати? Це було таким невеликим, але й так важливим для мене. Я ще не була готова до великої роботи, до нового життя, але маленьке завдання дозволяло мені вийти з цієї порожнечі, де я залишалася одна з безліччю питань у голові.

— Звичайно, я можу допомогти. Коли ми можемо зустрітися?

Ми домовилися про зустріч на наступний день. Я спробувала зібрати себе, виглядати як завжди. Моя рука потяглася до дзеркала, щоб поправити волосся, а в очах була та сама порожнеча. Але щось усередині мене шепотіло: «Ти маєш іти вперед. Не зупиняйся».

Коли я прийшла на зустріч, то відразу відчула, що це буде не просто робота. Максим був високий, з серйозним поглядом, але з якоюсь теплотою в голосі. Його карі очі дивилися на мене, і я помітила, що він чомусь здається мені знайомим, хоча я була вперта, щоб не віддавати своїх почуттів. Я зібрала всі свої сили, щоб бути професіоналом, хоча думки про Ігоря все ще не відпускали мене.

— Вибачте, але я хотіла б більше дізнатися про вашу сім'ю, — сказала я, намагаючись зберегти спокій.

— Я не зовсім одружений, але у мене двоє дітей. Вони на рік менші за твою племінницю, так що, думаю, ви знайдете спільну мову, — відповів Максим.

Ми розговорилися, і до кінця зустрічі я вже почала вірити, що це може бути новий початок для мене. Не через романтичні почуття, а через шанс почати знову.

Але на момент, коли я йшла від нього, на моїх губах з’явилася усмішка. Може, це не був Ігор, але, можливо, це був шанс. І цього разу я була готова його взяти.

І якщо це навіть не буде любов, це буде перший крок до нової себе.

Вітаю вас,на сторінках моєї нової історії! Сподіваюсь вона вам сподобається.