Вітри сподівань - Володимир Кільченський
— От дідьки! Вже тебе приписали до підтоптаних… Та вони щось не те кажуть…
Андрій, звертаючись до Віктора, засміявся:
— От і ви з Ольгою народите двійко, і ти станеш не зовсім молодим!
З боку дівчат чувся веселий сміх і нетерплячі голоси підбурювачів музик, а одна з дівчат, підбігши до скрипаля, довгенько щось шепотіла тому у вухо, а той кивав головою та поклав смичок на струни. З десяток дівчат вийшли з гурту і зупинились ланцюжком побіля музикантів, а одна білява дівчина з довгою косою через плече підійшла ближче до вогнища, взявши руки в боки. Хтось підкинув галуззя до вогню, і під палахкотіння багаття музики нараз заграли. Було чутно гарну музику, потріскування галуззя, а над грабами засяяв рожевий місяць, і полинув над Нивкою вдалину дзвінкий дівочий голос:
Я нивчанка молодая, Чорні брівки маю. Як іду на вечорниці, Козаків юрбами збираю.[97]Ті дівчата, що стояли ближче до музик, заспівали приспів, і їхні голоси заглушили на якийсь час навіть басолю.
Нивчаночка молодесенька До потічка вечором козаків збирає. Заходжуся танцювати в новеньких сап’янцях. Хлопці в’ються — хай візьме їх трясця! В’ються, б’ються, а я не зважаю, Маю думку про одного — його я чекаю! Нивчанонька молодесенька До потічка вечором козаків збирає. Все танцюю та танцюю, збила вже сап’янець, Поглядаю я за Нивку — де ж ти мій завзятець? Сонце лягло за Київ-горою. Що ж не їдеш, мій одненький, — тужу за тобою! Нивчаночка молодесенька До потічка вечором козаків збирає.[98]Проспівавши пісню, дівчата заспішили танцювати, і козаки, немов жеребці, один поперед одного кинулись до дівчат і під награвання цієї пісні єднались у пари та, кумедно підскакуючи, показували свою завзятість. Андрія з Яремою розпирало від сміху, коли дивилися на підскакування своїх хлопців. Андрій ледве погамував сміх і гукнув:
— От такими ще не бачили ми своїх… Може, пора вже їм батога, діставай малахай!
Ярема зрозумів, що Андрій глузує, і почав у такт підсвистувати танцюристам, аж у вухах залящало.
Після цієї пісні співалися й інші, і вже не один козак після награвання лишався поряд з дівчатами, незграбно намагаючись зробити якусь послугу уподобаній дівчині.
— Якщо так підуть молодецькі справи, то ми з тобою, Яремо, і до схід сонця козаків не позаганяємо. Малахаї не допоможуть! — невдоволено мовив Андрій.
— Та нехай хлопці гуляють, знайдуть дорогу і без нас. Діждемося, доки почнуть розбрідатися, а що ти їм вдієш, слідом же не побіжиш!
Ті, що розважалися, не поспішали по хатах, та музики, загравши запального краков’яка, під час якого дівчата танцювали одна з одною, вклонилися до гурту і хутенько заспішили до села. Андрій підійшов до Сергія Усенка, аби напутити через нього інших та переказати наказ сотника явитися до табору до сходу сонця. Звідкілясь з’явилися підлітки і почали підкидати галуззя до вогнища, а більшість дівчат, взявши одна одну під руки, попрямували до селища. Деякі козаки-завзятці підсобляли дівкам забратися на їхніх коней, і звідусіль чулися жарти та звабливий сміх дівчат.
— От, Яремо, наша повинність і скінчилася. Поїхали до табору з тими, хто залишився без пари! — проказав Андрій.
— Згода, їдьмо! От підійдемо до хлопчаків, — мовив Ярема і попрямував до вогнища. — Здоровенькі були, хлопці! Пустіть погрітися козаків, — привітався до ватаги підлітків, які сиділи побіля вогнища.
Хлопчаки посхоплювалися на ноги і стовпились, аби привітатися з Яремою за правицю, на повну силу ударяючи по долоні. Андрій теж підійшов та привітався, а побачивши, як хлопці лупцюють по долоні Ярему, крикнув:
— Ви що ж так колошматите мого побратима? А як він завтра шаблю в руках триматиме, силачі?!
