У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст
«Справді, — підхопив Брішо, звертаючись до мене, — пані Вердюрен має олію в голові, завжди любовно викохує кожну свою «середу», і їй не до шмиґи запрошувати ту зубожілу шляхту, родовиту, але благеньку. Кликати стару маркізу — було понад її силу, і вона ледве здобулася на запрошення до себе її сина та синової». — «Отже, ми побачимо молоду маркізу де Камбре-мер?» — спитав Коттар з усмішкою, усмішкою грайливою і маніжною, хоча він і не відав, гарна Камбремер-молодша чи негарна. Сам титул маркізи заохочував його примилятися й загравати. «А, я її знаю», — озвався Скі; він одного разу спіткав її, гуляючи з пані Вердюрен. «У біблійному значенні слова, ви її не знаєте», — відповів йому улюбленим своїм жартом Коттар, кидаючи крізь пенсне двозначний погляд. «Маркіза розумна», — сказав мені Скі. Я промовчав — з усмішкою вирубуючи кожне слово, він заходився доводити своє: «Вона, звісно, і розумна й ні; бо не освічена, і хоч легковажна, проте любить гарні речі. Вона краще змовчить, ніж бовкне якусь дурницю. Та й цера в неї лепська. Готова модель для портрета», — додав він, приплющивши очі, ніби вона йому позувала, а він на неї дивився. Я був зовсім іншої думки, ніж Скі, який усе обсмоктував цю тему, а отже, тільки сказав, що маркіза — сестра відомого інженера Леграндена. «Ге! ге! От бачте, вас познайомлять із гарною жінкою, — озвався Брішо, — і хто його знає, як складеться ця пригода. Клеопатра не була велика дама, то була жіночка зростом невеличка, свавільна, негарна, така, якою вивів її нам Мельяк, а чим це обернулося не лише для цього кепа Антонія, а й для всього стародавнього світу?» — <{Мене вже познайомлено з маркізою де Камбремер»,
— заперечив я. «А, тоді ви почуватиметесь як риба у воді». — «Я радий буду з нею побачитися, — зауважив я, — вона обіцяла дати мені почитати працю старого комбрейського кюре про місцеву топоніміку, — і я нагадаю їй про цю обіцянку. Мене неабияк цікавить і сам священик, і його етимологія». — «Я, бувши вами, не вельми б йому довіряв, — відгукнувся Брішо, — ту його працю, що нині в Ла-Распельєр, я знічев’я проглядав, і, на мій суд, вона уваги не варта, там помилка на помилці. Слово Ьгщ входить до складу багатьох місцевих назв. От панотчикові й стрілив якийсь дикий помисел: ніби воно походить від Ьгі%а, тобто — висота, укріплене місце. Воно ввижається йому в назвах кельтських племен — латобригів, неметобригів тощо, а далі він пов’язує його з такими іменами, як Бріан, Бріон тощо. Якщо ж звернутися до місцевости, якою ми оце маємо втіху їхати, то назва Брікбоз мала б означати — лісок на узгір’ї, Бріквіль — осада на узгір’ї, Брікбек, де ми зараз, не доїжджаючи до Менвіля, зупинимося, — висота біля струмка. А проте це неправильно: bricq
— давньоскандинавське слово і означає воно всього-на-всього міст. Так само fleur, яке улюбленець маркізи де Камбремер притягує за волосся то до скандинавських слів floi, flо, то до ірландських слів ае і аег, безперечно, походить від данського fiord і означає — порт. Так само славний попик гадає, що назва станції Сен-Мартен-ле-Ветю, недалеко від Ла-Распельєр, означає Сен-Мартен-ле-В’є, тобто — vêtus[17]. Певна річ, слово в’є відіграло велику ролю в топоніміці цього краю. В 'с звичайно утворюють від vadum і означає воно — брід, як у місцевості, яка так і називається — Ле-В’є — броди. Це відповідає англійському ford (Оксфорд, Герфорд). У даному разі в'є веде своє походження не від vêtus, а від vastatus — голого, спустошеного місця. Близько звідціля розташовані Сотваст — vast Сетольда, Брільваст — vadum Берольда. Остаточно ж я переконався в необізнаності духівника, коли довідався, що в колишні часи Сен-Мартен-ле-В’є іменувався Сен-Мартен-дю-Ґаст і навіть Сен-Мартен-де-Терргат. Треба сказати, що в цих словах v і g вимовляється однаковісінько. У значенні спустошувати можна вживати не лише дієслова devaster, але й слова gâcher. Жашер і ґатін (від верхньонімецького wastinne) означає одне й те саме: террґат, тобто — terra vasta[18]. Щодо Сен-Мерд, а колись (шануючи слухи ваші) Сен-Перд, то це — Санкіус Пердус, а звучав він усяк: і Перд, і Перді, і Пердюк, і Пердрюск, і Пердон. Не слід, одначе, забувати, що близесенько звідси є місця, які називаються просто Марс, — це свідчить лише про те, що тут поганська основа була живуча (бог Марс), але панотець не хоче на це зважати. Загалом тут багато шпилів, присвячених поганським божествам, таких, приміром, як гора Юпітера (Жемон). Ваш князь церкви нічого цього не бажає помічати, але й сліди, залишені християнством, він теж проочив. На своїх манівцях він прибився до Loctudi і твердить, що це слово варварське, а насправді це — Locus Sancti Tudenti[19], а в імені Саммарколь він не розгледів Sanctus Martialis[20]. Ваш панотчик, — побачивши, що це питання мене цікавить, — тягнув Брішо, — створює слова, що закінчуються на он, ом, ольм, від слова hol (hullus), тобто, на його думку, від холму, тоді як насправді holl походить від давньоскандинавсько-го holm, що означає — острів: вам це добре відомо зі Стокгольма,
