Пірат - Гарольд Роббінс

— Щось іще?

— Не тепер.

— Скільки ще мені тут залишатися? — спитала вона. — Я пройшла вишкіл не для того, щоб бути секретаркою. Коли я дістану змогу зробити щось справжнє?

— Якраз зараз ти і робиш для нас дуже важливу справу. Та, можливо, нагода взятися за іншу справу з'явиться швидше, ніж ти думаєш.

Коли спеціальний посланець консулату вийшов, Керрідж поглянув на свого годинника. Сьома година. Він витяг шухляду свого письмового столу, взяв звідти відповідний ключ, щоб відкрити течку. Там має бути щось дуже важливе, якщо вирішили прислати його останнім літаком з Бейрута в запломбованій дипломатичній течці.

Всередині була лише папка з єдиним аркушем паперу. Через усю папку чіткими червоними літерами були надруковані слова: «Таємний звіт — «Арабляльки».

Він відкрив папку і став швидко читати. Зміст був короткий і стислий: «Арабляльки» — це ширма наркосиндикату». До переліку власників входять: американський мафіозі, французький корсиканець, спеціаліст по виробництву героїну та два ліванці, один з них має широкі контакти з власниками макових плантацій як у Лівані, так і в Турреччині, а другий — банкір, який репрезентує різні групи федаїнів у багатьох їхніх фінансових операціях.

Тепер йому стало зрозуміло, чому за відправки їхнього товару вони платять такі комісійні. Вони знайшли законного поставника, щоб ввозити їхні наркотики до Сполучених Штатів, тому що «Медія» не тільки надавала транспорт, але, будучи ліцензованим комісіонером митної служби США, вона також звільняла їхні поставки від огляду і доставляла безпосередньому адресатові в Нью-Йорку. Хоча нью-йоркський адресат був відомий оптовий імпортер іграшок, Керрідж не мав сумніву, що вони зробили все необхідне, аби їхній товар попав у Штатах кому треба.

Керрідж підняв слухавку і попрохав з'єднати його з комерційним директором фірми «Медія», яка займалася відправками. Йому треба було з'ясувати ще одну річ.

Обізвався директор. Він аж затинався від хвилювання, усвідомлюючи, що удостоївся високої честі розмовляти з виконавчим помічником Аль Фея. Він уперше розмовляв з кимось, хто по ієрархії був вище Юсефа, і намагався бути якомога більш догідливим.

Ні, особисто він нічого не знав про «Арабляльки», окрім того, що вони поводилися дуже чемно і що їхні накладні оплачувалися справно. Він бажав би, щоб усі його клієнти були такі акуратні, та, ба, ви знаєте, які вони є.

Дік поспівчував йому, сказавши, що містер Аль Фей у курсі справ його труднощів і ставиться до цього з розумінням. Потім він запитав, як вони отримали замовлення — хто з їхніх агентів зініціював його.

Директор став вибачатися. На жаль, жоден з його людей не міг похвалитися такою удачею. Вся заслуга в організації цієї справи належить містерові Зіяду, саме він облаштував її в Парижі. Їм залишалося тільки виконати замовлення. І вони приділяли особливу увагу тому, щоб цього клієнта обслуговувати якнайкраще. Такі добрі замовлення трапляються рідко.

Дік подякував і поклав слухавку. Чи ж відомо було Юсефові, що це за товар, розмірковував Дік. Йому було важко повірити в те, що Юсеф насмілився піти проти політики Бейдра. Особливо після інциденту з Алі Ясфіром минулого літа в Каннах йому було добре відомо, що Бейдр відмовився бути прикриттям для нелегальних дій федаїнів, незважаючи на те наскільки шляхетними, як вони заявляли, були їхні мотиви.

І все ж, таку справу можна було вирішити тільки єдиним способом. Хтось дістався до Юсефа. Йому було цікаво, наскільки Юсеф знав Алі Ясфіра. Він намагався згадати, чи бачив їх разом у Каннах, та він зміг згадати тільки те, що він попросив Юсефа передати Ясфіру запрошення Бейдра на прийом на яхті.

Тільки він замкнув папку в сейфі, повернулася Лейла. Він підвів на неї очі, подумки даючи собі слово: перше, що він зробить вранці,— зателефонує Бейдрові.

— Щось не так? — швидко запитала Лейла. — У тебе такий серйозний вигляд.

— Здається, мій мозок перевантажився,— він видавив посмішку. — Як там твої приятельки?

— А, дурепи. В школі з ними було цікаво, та мені здається, що зараз я їх переросла. Все, про що вони можуть балакати,— про хлопців.

Він засміявся.

— Мені здається, що це нормально.

— Так ото і все, про що вони думають.

— А про що думаєш ти?

Вона підійшла до його письмового столу і схилилася над ним так, що її обличчя майже торкалося його.

— Щоб трахнутися з тобою,— мовила вона.

Бейдр відповів на телефонний дзвінок веселим голосом:

— Доброго ранку, Діку.

— Доброго ранку, шефе. Як там у вас справи?

— Просто чудово. І хлопцям усе до вподоби. Ти б бачив їх на лижах. Вони наче тут народилися.

— Добре,— мовив Дік. — Я маю обговорити з вами деякі ділові речі. Чи шифратор увімкнутий?

— Ні,— відповів Бейдр. — Хвилин через десять зателефонуйте мені на інший телефон. Тим часом я його причеплю.

Дік поклав слухавку і для певності пересвідчився, що його власний шифратор підключений до лінії. Він клацнув вимикачем, і загорілася червона лампочка. Шифратор діяв. Він вимкнув пристрій. Вони спеціально замовили цей пристрій для того, щоб коли навіть хто випадково підключився до їхньої лінії, то не почув би нічого, окрім ряду незрозумілих звуків.

Його думки повернулися до вчорашнього вечора. Справа фірми «Арабляльки» дедалі ускладнювалася. Зараз визначилося нове відгалуження, бо негадано до