Пірат - Гарольд Роббінс

— Я так і думав, що може трапитися щось подібне. Все йшло так гладко, що слід було чекати найгіршого.

— Ви не здивовані?

Режисер похитав головою.

— Ні. Бо кілька тижнів тому у «Голлівудському віснику» я прочитав, що якась компанія, з Марокко, наступної весни приступає до зйомок фільму про життя Пророка.

Юсеф відчув, як у нього відлягло від душі. То, значить, телекс прислали з цієї причини. Принаймні не тому, що його запідозрили в махінаціях.

— Так,— сказав він, зберігаючи байдужий вигляд.

— Та не переживайте,— сказав Вінсент. — Якби ви стільки покрутилися в кінобізнесі, скільки я, ви б зіткнулися і з гіршими невдачами.

— Навіть у такому разі,— сказав Юсеф,— нам доведеться розв'язати ще одну неприємну проблему. Мене попросили вирішити всі справи відносно вашого контракту.

Вінсент насторожився.

— Немає чого вирішувати. Мій контракт залишається в силі. Я отримую один мільйон доларів незалежно від того, зроблений фільм чи ні.

— Я так не думаю. Наскільки я розумію, половина вашої платні виплачується тільки в ході зйомок. Ми до зйомок не приступили, це значить, що виплати не буде. Той мільйон включає також двісті тисяч на непередбачені витрати в ході постановки. Якщо вони припинені, ми не маємо виплачувати навіть і цю суму.

— Я розумію контракт по-іншому. Я гадаю, що можу отримати всю суму.

— Яким чином? — різко спитав Юсеф. — Якщо ви почитаєте контракт, то знайдете там, що угода складена на основі законів Лівану, і будь-які питання, пов'язані з нею, повинні розглядатися ліванським судом. Чи ви гадаєте, іноземцю, що маєте якийсь шанс проти Аль Фея? Ви нічого не отримаєте. Вірогідно ви навіть не знайдете правника, який би взявся за справу проти нас.

Вінсент мовчав. Власне оця клаузула в угоді йому й не подобалася. Це була єдина клаузула в контракті, щодо якої вони стояли твердо. Тепер він знав чому.

Зараз Юсеф чувся в більшій безпеці.

— Друзям — не місце в суді,— сказав він. — Краще дійдемо згоди самі. Світ малий. Хтозна, може, коли-небудь у майбутньому ми ще станемо один одному в пригоді.

— Що ви пропонуєте?

— Ви вже отримали двісті тисяч. Виплата ще однієї сотні вичерпує наші зобов'язання по сценарію. Я пропоную на цьому поставити крапку.

Вінсент мовчав.

— І я відмовляюсь від комісійних,— поквапом додав Юсеф. — Я гадаю, що це єдино вірний шлях у ситуації, коли проект застопорився. Таким чином, усі гроші будуть вашими.

— А як бути з моїми поточними видатками? — спитав він. — За час написання сценарію я мав отримати сто тисяч.

Юсеф на хвилину задумався. Американець сказав правду. До того ж, у нього вже були гроші на його платню, так що клопотів не буде. Наскільки Бейдрові було відомо, гроші вже були виплачені. Та все ж він не міг притлумити властиву йому жадібність.

— Якщо ми заплатимо видатки, я наполягаю на моїх комісійних.

Вінсент подумки підраховував. Триста тисяч доларів чистоганом чи чотириста тисяч мінус двадцять відсотків. Різниця складала лише двадцять тисяч доларів, та це було краще, аніж нічого. Раптом він засміявся.

— Згоден,— сказав він. — З однією умовою.

— Якою саме? — сторожко запитав Юсеф.

— Що ви докладете усіх зусиль, щоб заангажувати мене на наступну картину.

Юсеф з полегкістю посміхнувся.

— Це ми зробимо в кожному разі.

Підійшов винний офіціант, хвацько відкоркував пляшку і налив Юсефу пробу для схвалення.

— Tres bon[41],— сказав Юсеф, киваючи офіціантові, щоб той наповнив келих Вінсента.

Вінсент перепинив його рукою.

— Я передумав,— мовив він. — Принесіть мені подвійне шотландське з льодом.

Алі Ясфір зайшов до кав'ярні, що на протилежному боці вулиці від женевського готелю «Президент Вільсон». Він поглянув на свого годинника. Була майже шоста і кав'ярня кишіла службовцями, які зайшли сюди випити чарку, перед тим як поїхати з міста до своїх домівок у передмістях. Він знайшов затишний столик у глибині під стіною, замовив каву і приготувався чекати. Вона сказала йому, що навряд чи зможе вирватися раніше шести. Він розгорнув газету «Геральд трибюн», яку приніс із собою.

Газети були заповнені статтями про паніку в Сполучених Штатах, викликану ембарго на нафту. Спочатку країна перебувала в стані шоку. Люди не могли повірити в те, що з ними діється. Та потім вони оговталися і стали намагатися діставати пальне всіма правдами і неправдами. Про себе він посміхнувся. Небагато вони зможуть зробити. З початком зими вони справді попадуть у скруту. А коли настане весна, вони усвідомлять, що для повторного розвитку своїх власних ресурсів нафти, які вони привели до занепаду, через дешевий імпорт, потрібно буде років п'ять, і будуть повзати на колінах, благаючи, щоб змилувалися над ними.

Це в тому випадку, коли араби зможуть зберегти свою єдність. У панцирах уже починають з'являтися тріщини. Ходять чутки, що танкери, споряджені до Америки, прослизають через Оманську затоку не тільки з Ірану, але і з Об'єднаних Арабських Еміратів, Кувейту і навіть із Саудівської Аравії. Ані на мить він не мав жодного сумніву в тому, що чутки — достовірні. Кожна з цих країн була пов'язана з Америкою не лише симпатіями, а й холодною твердою валютою, їхні інвестиції в американську економіку були такими