Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо
Він подолав спокуси. Його захищав дух юної дівчини, вона чудово зрозуміла його місію й тепер почала відкривати йому очі на справжні причини його приїзду до Канна.
У ті хвилини, коли, сидячи в піцерії, він пригадував, щó довелося йому вислухати на плівках, Спокуса звинуватила його в тому, що він збожеволів, бо вважає, ніби йому все дозволено в ім’я любові. Але, Богу дякувати, ці тяжкі хвилини залишилися позаду.
Він людина абсолютно нормальна; його робота вимагає дисципліни, уміння скласти для себе чіткий розпорядок дня, уміння планувати свою діяльність і домовлятися з людьми. Чимало з його друзів кажуть, ніби віднедавна він став відлюдкуватішим, ніж раніше; вони просто не розуміють, що він був таким завжди. Той факт, що він брав участь у всіх святкуваннях, приходив на всі весілля та хрестини, куди його запрошували, прикидався, ніби йому надзвичайно приємно грати по неділях у гольф, — усе це було лише частиною стратегії, спрямованої на досягнення професійної мети. Він завжди терпіти не міг світське життя, яке вимагало від людей ховати за усмішками справжній смуток своїх душ. Не так важко було зрозуміти, що Суперклас не менше залежить від свого успіху, аніж наркоман від своєї отрути, і ті, хто до нього належить, набагато нещасливіші від людей, котрі якщо чогось і прагнуть, то це — мати власний дім, власний садочок, у якому можуть гратися їхні діти, тарілку з їжею на столі й вогонь у каміні взимку. Такі люди добре усвідомлюють свої межі, вони знають, що життя коротке й безглуздо домагатися чогось більшого.
Суперклас намагається продати свої цінності. А нормальні людські створіння нарікають на божественну несправедливість, заздрять тим, хто перебуває при владі, страждають, дивлячись, як розважаються інші; вони не помічають, що ніхто не розважається, що ті люди, яким вони заздрять, завжди стурбовані, ні в чому не впевнені, що вони приховують грандіозний комплекс неповноцінності за своїми дорогоцінностями, своїми автомобілями, своїми гаманами, які туго напхані грішми. Ігор — людина простих смаків, хоч Єва не раз дорікала йому за манеру вдягатися. Але навіщо платити за сорочку ціну, вищу, аніж розумна, якщо її етикетку однаково не видно — вона схована за коміром. Навіщо ходити до престижних ресторанів, якщо там ніколи не почуєш нічого цікавого? Єва мала звичай казати, що він майже не розмовляє на тих святкуваннях та урочистостях, куди примушувала ходити його робота. Ігор намагався змінити свою поведінку, намагався бути приязним і симпатичним — але вся ця суєта здавалася йому абсолютно нецікавою. Він дивився на людей навколо, які розмовляли, не змовкаючи, порівнювали ціни різних акцій на біржах, розповідали про чудові якості своєї нової яхти, починали довгі розмови про художників-експресіоністів тільки тому, що записали розповідь гіда під час візиту до одного з паризьких музеїв, запевняли, що такий-то письменник кращий, аніж такий-то інший, — бо прочитали ту або ту статтю з літературної критики, тоді як їм завжди бракувало часу, щоб прочитати якусь художню книжку. Усі вони освічені. Усі багаті. Усі чарівні та милі. Й усі неминуче запитують себе в кінці дня: «А чи не пора мені зупинитися?» Й усі відповідають собі: «Але ж якщо я зупинюся, то життя втратить для мене сенс».
Так ніби бодай один із них розуміє, що таке сенс життя.
Спокуса програла свою битву. Вона хотіла переконати його в тому, що він збожеволів: одне діло — планувати принесення в жертву певних людей, і зовсім інше — мати спроможність і мужність вбивати їх. Спокуса твердила, що всі ми мріємо скоїти злочин, але тільки психічно хворі люди перетворюють цю зловісну мрію на дійсність.
Ігор має цілком здорову психіку. Він досяг небувалого успіху в усіх своїх справах. Якби він лише захотів, то міг би найняти професійного кілера, найкращого у світі, щоб доручити йому виконувати ту місію, яку на себе взяв, і надсилати повідомлення Єві. Або найняти найкращу у світі агенцію піару; й на кінець року його версія пов’язаних із його особистим життям подій стала б головною темою не тільки газет, що спеціалізуються на аналізі економіки, а й тих журналів, які розповідають про успіх, блиск і гламур. Немає жодних причин сумніватися, що на той час його колишня дружина гірко розкаялася б у своєму хибному рішенні й він зумів би обрати слушний момент, щоб надіслати їй квіти й попросити повернутися — я тобі все прощаю. Він має зв’язки в усіх суспільних прошарках: від підприємців, що досягли вершин завдяки своїм зусиллям та наполегливості, до злочинців, які ніколи не мали шансу обернутися до суспільства своєю світлою стороною. Він перебуває тепер у Канні не для того, щоб переживати протиприродну й бридку втіху, зазираючи в очі людини, яка постала перед Невідворотним. Якщо він вирішив поставити себе на лінію вогню, наразити на ті небезпеки, які тепер чатують на нього, то тільки тому, що переконаний: заходи, до яких він удається протягом цього дня, схоже, нескінченного, допоможуть новому Ігорю, що живе всередині нього, відродитися з попелу його трагедії.
Він завжди був людиною, спроможною ухвалювати важкі рішення й іти до кінця, причому навіть Єва ніколи не знала, щó відбувається в темних закапелках його душі. Протягом багатьох років він мовчки терпів погрози від окремих осіб і від груп і відреагував на них, дотримуючись усіх заходів обережності, лише тоді, коли почув себе достатньо сильним, щоб ліквідувати тих осіб, які йому погрожували. Йому знадобився неймовірний самоконтроль для того, щоб не дозволити тяжкому досвіду, який довелося йому пережити, залишити позначки на його житті. Він ніколи не приносив своїх тривог і свого страху додому; Єва повинна була жити у спокої, нічого не знаючи про випробування, які доводиться терпіти кожному чоловікові, що хоче утвердити себе в бізнесі. Він оберігав її від усього, а вона не тільки не відповіла йому вдячністю, а й не схотіла зрозуміти його.
Дух юної дівчини, яку він убив, заспокоїв його, навіявши йому не тільки цю думку, а
