Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

— Пане Моріс, я приїхав сюди не для того, щоб… Цього разу Моріс злегка підвищує тон.

— А я вас, власне, сюди й не запрошував. Я роблю вам послугу. Якщо хочете, можете їхати собі геть хоч зараз. Якщо ж ні, то відмовтеся від своєї поганої звички — щохвилини уривати мої міркування. Якщо ми хочемо когось зловити, то повинні зрозуміти, як він думає.

— То ви згодні чи не згодні, що ми маємо справу із серійним убивцею?

— Я ще не закінчив.

Савуа узяв себе в руки. І справді, чого він так поспішає? Хіба не ліпше буде дочекатися, поки журналісти заплутаються остаточно, а тоді приголомшити їх несподіваним розв’язанням проблеми?

— Пробачте мені. Я вас слухаю.

Моріс зручніше вмощується у кріслі й обертає монітор у такий спосіб, щоб Савуа бачив, щó зображено на ньому: на величезному екрані він бачить гравюру, імовірно дев’ятнадцятого сторіччя.

— Перед вами найславетніший з усіх серійних убивць: Джек на прізвисько Потрошитель. Він діяв у Лондоні й лише за другу половину тисяча вісімсот вісімдесят восьмого року позбавив життя п’ятьох чи то сімох жінок у людних або напівлюдних місцях. Він розпорював їм животи й витягував із них нутрощі та дітородні органи. Його так і не спіймали. Він перетворився на міф, і до сьогодні його особу не з’ясовано.

Картинка на моніторі змінилася, тепер там було щось подібне до мапи зоряного неба.

— А тепер ви бачите підпис Зодіака. За десять місяців він убив у Каліфорнії п’ять парочок; то були підлітки, які зупиняли автомобілі в безлюдних місцях, щоб полапати одне одного. Він надсилав листи в поліцію, позначені цим символом, схожим на кельтський хрест. До сьогодні ми не знаємо, хто ж то був.

Але як у випадку Джека, так і у випадку Зодіака дослідники вважають, що йдеться про людей, які хотіли відновити мораль та добрі звичаї в тих регіонах, де жили. Вони, так би мовити, виконували свою місію. І попри уявлення про них, яке навіює людям преса такими своїми заголовками, як:

«Душитель із Бостона» або «Дітовбивця з Тулузи», вони зустрічаються зі своїми сусідами на вікенди й тяжко працюють, щоб заробити собі хліб щоденний. Ніхто з них не здобуває фінансової вигоди зі своїх злочинів.

Розмова починає цікавити Савуа.

— Ви хочете сказати, що нашим убивцею може бути будь-яка людина, що приїхала до Канна на фестиваль?

– І сіє тут терор із якоїсь цілком абсурдної причини, як наприклад, «покінчити з диктатурою моди» або «покласти край поширенню фільмів, які закликають до насильства». Преса вигадає для нього прізвисько, що навіює жах, і почне створювати атмосферу страху й підозри. Йому почнуть також приписувати злочини, що не мають ніякого стосунку до нього. Виникає паніка, яка припиняється лише в тому разі, коли випадково — я повторюю, випадково — зловмисника схоплять. Бо нерідко буває, що він діє протягом певного часу, а потім зникає, не залишивши по собі жодних слідів. Він залишив свій знак в історії, іноді він пише щоденник, який знайдуть по його смерті, — і це все.

Савуа більше не дивиться на годинник. Його мобілка дзвонить, але він вирішує не вмикати її: проблема виявилася набагато складнішою, аніж він припускав.

— Тобто ви все ж таки згодні зі мною.

— Так, — відповідає йому найавторитетніший детектив Скотленд-Ярду, чоловік, який став легендою, розкривши п’ять злочинів, що вважалися абсолютно безнадійними.

— А чому ви всетаки дійшли висновку, що перед нами серійний убивця?

Моріс читав на своєму моніторі текст, що, певно, був електронним листом. Інспектор, який сидів перед ним, схоже, став дослухатися до його аргументів.

— Через цілковиту відсутність мотивів, із яких він чинить свої злочини. Більшість таких убивць мають те, що ми називаємо «почерком»: обирають жертву приблизно одного зразка — гомосексуаліста, повію, жебрака, парочки, які ховаються в лісі, тощо. Є й інші, яких ми називаємо «асиметричними вбивцями», — вони вбивають тому, що неспроможні стримати в собі імпульс. Вони досягають певного пункту, в якому імпульс задовольняється, і перестають убивати доти, доки це бажання знову не виходить у них із-під контролю. Наш серійний убивця належить до цієї другої категорії.

Тут є про що подумати: дії нашого вбивці позначені високим професіоналізмом. Він убиває по-різному — голими руками, отрутою, стилетом. Ним не рухають класичні мотиви: секс, алкоголізм, очевидний психічний розлад. Він добре знає анатомію людини — і це поки що наша єдина зачіпка. Він, певно, спланував свої злочини заздалегідь, бо отруту не так легко роздобути, тому ми маємо всі підстави зарахувати його до тих, хто «виконує місію», але ми ще не знаємо, яку саме. Цікаво відзначити, що, вбиваючи дівчину, він використав один із прийомів російського бойового мистецтва, яке називається самбо, — і це поки що наш єдиний слід. Я міг би піти й далі і сказати, що до його почерку входить також намагання на певний час заприятелювати з жертвою. Але така теорія входить у суперечність із тим убивством, яке він скоїв на званому обіді, у павільйоні на пляжі в Канні. Згідно з наданими мені відомостями, біля жертви були двоє особистих охоронців, які не дозволили б йому надто наблизитися. А крім того, за нею також стежив Інтерпол.

Отже, росіянин. Савуа вже наготувався увімкнути свій мобільний телефон і наказати переглянути списки постояльців у всіх готелях міста. Чоловік приблизно сорока років, добре вдягнений, волосся з сивиною, росіянин.

— Той факт, що він застосував прийом із російського мистецтва рукопашного бою, ще не свідчить про те, що він росіянин. — Моріс прочитав його думки, як і годиться колишньому доброму детективу. — Застосувавши той самий метод, ми