Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Навіщо? — Марта кинула на чоловіка підозрілий погляд, — у тебе якісь проблеми?

— Що ти така зла? Був поганий день?

— Тебе це абсолютно не стосується, — дівчина сховала руки в кишені, — чого тобі треба? Я не вірю, що всі ці зустрічі випадкові співпадіння.

— Якщо чесно, мені теж це дивно, — Дмитро схилив голову набік, наче мала дитина. Такий невинний рух, але це чомусь страшенно розізлило Марту. В ту мить він здавався їй маленьким хлопчиком, який випрошує в батьків морозиво перед вечерею.

— У мене більше немає часу, — дівчина глянула на чоловіка зверху вниз, — бувай, сподіваюся більше ніколи не зустрінемось.

Кинувши злий погляд на Дмитра, вона швидким кроком попрямувала додому. В грудях було гаряче від злості і здається, у Марти від цього навіть порожевіли щоки. Їй було страшенно неприємно, що колишній чоловік сестри, який так жахливо з нею вчинив, тепер переслідує і чіпляється до дівчини. Впевнившись, що Дмитро не слідує за нею, Марта сповільнилась. Черговий вечір, чергове повернення додому, але ця квартира для неї була більше схоже на пекло. Сильніше закутавшись у шарф, дівчина подумала, яким би могло бути її життя зараз, якби не та дурнувата афера. Можливо вона б працювала за професією або відкрила свій ресторанчик. Могла б зустріти якогось надзвичайного чоловіка, вийти за нього заміж та мати щасливу сімʼю. А натомість юнацька необізнаність спокусилась на сумнівні гроші, яких так і не отримала. Зупинившись перед будинком, Марта глянула на вікно їхньої кухні, де світилось світло. Отже, Назар уже вдома і побути деякий час на самоті не вийде.

— Думала ти будеш пізніше, — рівним байдужим тоном заговорила Марта, скидаючи своє пальто.

— Ти прийшла ще пізніше, ніж вчора. У чому справа? — Назар вийшов у передпокій і сперся до одвірка.

— Не маю бажання про це говорити. Я втомилась і замерзла, — вона кинула на нього косий погляд, пішовши на кухню робити чай.

— У мене є хороші новини, — чоловік прийшов за нею, — я все-таки отримав підвищення. Точніше отримаю згодом, не важливо. І я говорив з юристом, за день-два ми розлучимось, він зміг знайти вихід.

Металева банка із чайними листочками гучно впала на підлогу, розсипавши вміст по всій кухні. Серце Марти забилось частіше і їй здавалося, що їй все це причулося. А може вона спить і то лише сон?

— Ти серйозно? — не обертаючись, заговорила дівчина і повільно відставила чашку, яка їй зараз вже не знадобиться, — невже я дійсно це чую.

— Так, нарешті цей жах закінчиться. Сам не вірю в це. 

— А як же твій начальник і його манія ідеальної репутації?

— Це тебе вже необходить. Я з ним розмовляв і багато чого пояснив. Тому…можеш не хвилюватись за мене, — Назар схрестив руки на грудях.

— Доведеться знайти нове житло…— трохи сумно заговорила Марта і опустивши погляд на підлогу, побачила, що розбитої плитки вже не було. На тому місці уже була нова, наче нічого й не сталося.

— А хіба ти не можеш повернутися до батьків? — здивовано запитав Назар.

— З одного пекла в інше? Дякую, я вже натерпілася достатньо, тепер хоч поживу спокійно.

Закінчивши прибирати, Марта ще раз несвідомо покосилась в те місце підлоги, де ще донедавна була велика тріщина і не глянувши на Назара, пішла до своєї кімнати. Дівчина не могла повірити, що от-от і її страждання закінчаться. Вона розраховувала ще на рік цієї каторги, але доля вирішила пошкодувати Марту. Вона крутилася в своєму ліжку і ніяк не могла заснути. Радість від скорого розлучення переповнювала, але також у голові зʼявилися думки, яких Марта зовсім не очікувала. Декілька разів вона згадувала той момент, коли Дмитро дав їй свій шарф. Який у нього був приємний парфум… Дівчина прикрила очі долонями і різко похитала головою. 

— «Що це за думки? — подумала Марта, — як я можу взагалі згадувати про чоловіка, який мало не знищив життя моєї сестри? Це все просто від емоцій… треба заспокоїтися. І більше навіть не намагатися згадувати цього покидька.»

Вранці голова дівчини гуділа мов вулик, вона не памʼятала, коли змогла заснути і скільки будильників вимкнула, то ж добряче проспала. Тому вдома навіть не випила ранкової кави, а одразу ж побігла до квіткової крамниці. В той же час, стоячи в заторі і постукучи пальцями по керму, Назар думав про те, що нарешті його життя почне налагоджуватись. От-от він отримає бажане підвищення і позбудеться дурнуватого шлюбу, що приніс йому лише проблеми. Вчора в піднесеному настрої він навіть замінив ту розбиту плитку, щоб вже зовсім нічого не нагадувало про те, як він мучився останні три роки. 

— Вітаю з підвищенням, — заговорив колега до Назара вже в офісі.

— Дякую, але це ще не остаточно. Лише шанс, — трохи ніяково відповів чоловік.

— Не хвилюйся, я бачив сьогодні начальника. Він був дуже радісний, отже прийняв хороше рішення. А ось і про вовка промовка.

— Доброго ранку, — до них підійшов високий худорлявий чоловік, — Назаре, ходімо до мене в кабінет. Обговоримо деякі справи.

Серце Назара пропустило мабуть декілька ударів. Тому що він був вже за крок до здійснення своєї мрії. То ж не роздумуючи, швидко пішов за начальником у його кабінет. Зачинивши за собою двері, він сів на невеликий диванчик і ледь не перестав дихати.

— Що ж, — заговорив власник фірми, — думаю це вже ні для кого не секрет, то ж можу тебе привітати з новою посадою. Тепер точно офіційно. Сподіваюсь, ти виправдаєш покладену на тебе надію зробити нас ще успішнішою компанією. Вітаю.

— Зроблю все що в моїх силах. І навіть більше, — Назар повільно підвівся і підійшов до начальника. Вони потисли руки і це вказувало на початок нового життя.

— До речі, з цієї нагоди я хочу зробити невеликий прийом. Не хвилюйся, все буде доволі скромно, але ж нове призначення варто відсвяткувати. Тому ви з дружиною обовʼязково маєте прийти.

— Вибачте…— Назар запнувся, — але я уже вам казав, що ми на межі розлучення. Не думаю, що вона захоче прийти.

— Не бійся, я памʼятаю. Просто там усі будуть з дружинами і мені хотілося б познайомитись із твоєю. Я ж не прошу забагато у нового керівника відділу, так же? — голос чоловіка став трохи суворішим і Назар зрозумів, що сперечатися абсолютно немає сенсу. Під страхом втратити ще не отриману до кінця посаду, він криво посміхнувся і кивнув погоджуючись. Начальник поплескав його по плечі та сказав, що у нього купа справ. Тому Назар побажав гарного дня і теж пішов займатися своєю роботою, але сьогодні йому це вдавалося дуже важко. Бо він сподівався нарешті покінчити із своїм ненависним шлюбом, а доведеться провести з фіктивною дружиною ще один довгий вечір, де доведеться вдавати, що вони щасливі.