Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Та годі про це, — Марта махнула рукою, бо ця розмова про маму її дратувала так само, як сестру, — не треба псувати собі нерви, попереду ще цілий день.

— До речі, я так спішила сьогодні, що не встигла поснідати. Ти не могла б купити мені щось поїсти? Тут поряд є невелике кафе.

— Без проблем, — Марта посміхнулась, — довіриш мені вибір?

Рита кивнула, а тоді дівчина поспішила вийти з крамниці, щоб знайти потрібне кафе, бо хоч і живе тут вже доволі довго, але цей район вона знала погано. Пройшовши декілька метрів, вона побачила знайоме обличчя в натовпі. Хотіла сховатися, щоб її не помітили, але не вийшло.

— І що ти тут робиш? — Назар глянув на свою дружину зверху вниз і надпив свою каву з паперового стаканчика.

— Аналогічне питання. Ти працюєш у зовсім іншому районі. Щось може забув вдома?

— Думаю, я не повинен відчитуватись. У мене ділова зустріч. А от ти чому гуляєш тут без діла, поки вдома купа справ.

— Цікаво, яких це? — дівчина схрестила руки на грудях.

— Ти досі не вирішила проблему із плиткою на кухні.

Марта закотила очі. Назар завжди був перфекціоністом і будь-яка дрібниця, що йому не подобалась, повинна була бути виправлена. Поки вони просто дружили, дівчина не помічала таких особливостей, але як тільки вони почали жити разом, то через його скурпульозність власне і починались їх перші сварки.

— А я не хочу її замінювати, ясно? Нехай це буде нагадуванням про те, які насправді у нас стосунки. Розбиті. І що іншими вони ніколи не стануть.

— Дуже сподіваюсь, — Назар ледь помітно похитав головою.

— Яка зустріч! — поряд з ними з‘явилась Рита, — а я думаю, де ти так довго. А тепер зрозуміло, — дівчина з теплотою глянула на свою сестру та її чоловіка.

— Так, — Назар нещиро посміхнувся та обійняв Марту однією рукою. Дівчина дуже здивувалась від цього, але виду не подала, — як ти? Як твоя крамниця?

— Просувається помало. І я дуже щаслива. Це те, про що я так довго мріяла. І до речі, може ти не знав, але тепер зі мною буде працювати Марта. Буде у нас такий собі сімейний бізнес.

— Невже? — Назар так мило і щиро здивувася, наче йому було це справді важливо. Марта уважно слідкувала за ним і не могла повірити в те, наскільки добре він може прикидатися, — це так чудово. А я хвилювався, що моя Мася буде працювати невідомо де, — чоловік притулився головою до голови дівчини і у неї ледь мороз по шкірі не пройшовся.

— Але нам вже треба йти, — нарешті заговорила Марта, — ми хотіли пообідати.

— Добре, не буду вас затримувати, — Назар нахилився і поцілував свою дружину в губи, — гарного дня, дівчата.

Марта заклякла і просто дивилась йому вслід, а він швидко пішов геть, продовжуючи пити свою каву. На його губах залишився слід від помади, яку Марта так ретельно вранці наносила. Глянувши на кришечку, що була на стаканчику, Назар побачив слід і там.

— Гарний колір… — тихо пробурмотів сам до себе, але потім знайшовши у своєму портфелі паперову хустинку, почав ретельно витирати усе, на чому хоч трохи залишилась та помада. Потім міцно зім‘явши серветку в руках, чоловік з відразою швидко викинув її у смітник. 

Цілий день Марта та Рита працювали разом і їм обом це страшенно сподобалась. Але додому швидше пішла старша сестра, а Марта залишилась ще ненадовго у магазині, тому що їй дуже не хотілося повертатися додому. Особливо сьогодні, коли вона побачила, яким лицемірним може бути Назар. Зробивши букет для чоловіка, який заплатив у двічі більше ніж треба за те, що вона погодилась йому допомгти, хоч вже й крамниця була зачинена, Марта все-таки вирішила повертатись додому. Ще раз усе перевіривши, дівчина зачинила двері і пішла вже знайомою вуличкою. Було вже темно, проте людей на вулиці не меншало, а навіть навпаки. Після робочого дня багато хто виходив на вулицю прогулятись чи десь постдіти з друзями. Мимовільно Марта згадала свої студентські роки, які у неї пройшли у тому всіма забутому барі. Коли з Назаром вони були просто класними друзями і ніхто й не міг здогадатися, що станеться потім. Але з думок дівчину вивело те, що хтось дуже сильно схопив її за руку вище ліктя. Не думаючи, Марта вхопила свою сумку і вдарила незнайомця в обличчя, потім почала втікати геть.

— Стій! — кричав він їй услід, — Марто, та стій же!

Дівчина зупинилась, коли зрозуміла, що голос цей їй знайомий. А коли чоловік підійшов ближче, то дівчина не на жарт розлютилася.

— Ти що шпигуєш за мною!? Якого біса ти робиш!? У мене ледь серце не зупинилось! Ти при своєму розумі!?

— Тихо-тихо, — Дмитро повільно підійшов до неї і поклав руки на плечі, — вибач, я не мав це робити так… неочікувано.

— Що ти взагалі тут забув? — Марта скинула його руки зі свого пальта. 

— Просто мав надію на ще одну нашу зустріч.

— Для чого? Ти що переслідуєш мене? Май на увазі, ще раз таке повториться, я піду в поліцію.

— Ну для чого так радикально, — Дмитро глухо засміявся, — це зайве.

— То чого тобі треба!?

— Просто… провести час з тобою.