Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Справді? — Рита підняла одну брову, — не знала, що він поціновувач мистецтва.

— Та це, власне, була виставка автівок… не знаю, що Дмитро там забув.

Марта була насправді здивована тим, наскільки спокійно сестра відреагувала на таку новину. Дівчина відкрила рота, щоб щось сказати, але закрила, не знаходячи слів. Бо пригадуючи стан Рити, коли вона розлучилась з Дмитром, Марту щось неприємно кололо в животі.

— Ти… спокійна? — врешті заговорила дівчина, — ну, тобто, все нормально?

— Масю, пройшло вже стільки років. Так, спочатку мені було дуже боляче, але зараз це все не має ніякого значення. Тим більше, зустріла його ти, а не я. Але все ж сподіваюся, що такого не буде. У мене лише налагодилось життя і я хочу почати все з чистого аркуша.

— Я знала, що ти впораєшся з цим, — Марта вхопила сестру за руки і усміхнулась, — я дуже рада за тебе.

Дівчата ще довго теревенили про все на світі. Марта навіть застала момент, коли привезли квіти і допомагала сестрі їх сортувати та розкладти. Але вже ближче до обіду була змушена попрощатися, адже треба було повертатися додому, щоб приготувати щось їсти. Але якщо до квіткової крамниці сестри дівчина ледь не бігла, то до своєї квартири вона йшла повільним кроком. Марта ненавиділа це місце, адже як тільки вони з Назаром переїхали туди, то у них і почалися усі ці проблеми і непорозуміння. Проте поки чоловіка не було вдома, дівчина почувала себе спокійно і впевнено, їй дуже подобалось куховарити, тому за цим у неї проходив майже весь день. І коли вона, витираючи руки у паперовий рушник, задоволена присіла на стілець, додому повернувся Назар, що одразу зіпсувало їй настрій.

— Я вдома, — чоловік втомлено кинув свій портфель на тумбу біля дверей і зняв пальто, — сподіваюсь, ти вже зробила те, що я просив? — кричав Назар з коридору, а погляд Марти опустився на ту злощасну плитку, на якій досі красувалась тріщина.

— Ні, — вона натягнуто усміхнулась, коли він зайшов до кухні, — сьогодні на це у мене не було часу.

— Ти знову пів дня провела у своєї сестри?

— У неї є ім‘я, на хвилиночку. Візьми собі за звичку, що людей потрібно називати їхніми іменами.

— Мені байдуже, як там звати якихось людей, які для мене не мають ніякої важливості.

— Ти надто грубий, — фиркнула Марта, — вчися спілкуватися з людьми гарно.

— З ким? З тобою? — Назар засміявся, — я краще з‘їм кілограм ківі, (у Назара на них алергія) ніж буду мило щебетати з людиною, що зіпсувала мені життя.

— То я зіпсувала тобі життя, дуже цікаво, — Марта підвелася зі свого стільця і підійшла ближче до чоловіка, який дивився на неї незрозумілим поглядом.

— Не починай. Ти прекрасно все знаєш.

— Я не просила тебе пропонувати мені цю дурну угоду. Може, якби не вона, то зараз ми б далі були хорошими друзями.

— Друзями? Я кохав тебе, Марто! Але ти завжди це ігнорувала, хоча добре про це знала, я впевнений. І коли мені підвернулась така нагода, хіба я міг інакше?

— Назаре, припини, — дівчина скривилась так, ніби у неї була мігрень, — мене вже дістали твої постійні вияснювання стосунків, — вона зміряла його поглядом і захотіла піти в іншу кімнату, але чоловік продовжував говорити:

— У нас могло бути все, розумієш!? Якби ти хоча б завагітніла, не кажучи вже про народження дитини. Але і цього в нас не вийшло.

— Твій дідусь мав добряче подумати, перш ніж ставити такі умови! — Марта різко розвернулась, — чи він думав, що так легко можна завагітніти від одного лише поцілунку? Просто визнай, він не хотів залишати тобі цей спадок, тому й вигадав такий обов‘язок. Твій дід був мудрий і знав, що у такого як ти нічого не вийде одразу.

— Замовкни! — голосно крикнув Назар, — думай, що ти говориш!

— Думати мав ти, дорогенький, — Марта була абсолютно спокійною. Бо час, проведений зі сестрою, позитивно впливав на її нервову систему, — перш ніж пропонувати мені цей фіктивний шлюб. І про дитину ти мав сказати одразу, тоді я б взагалі не погодилась на цю маячню. Але тепер твого дідуся більше немає, спадок отримали зовсім інші люди, то ж тепер нас нічого пов‘язує, правда ж? Чому ми досі мусимо терпіти одне одного?

— Тому що наш договір на чотири роки, люба, — вже теж спокійно говорив Назар, — а ти знаєш, за яких умов ми можемо його розірвати. 

— Ну і вдавися ним, — Марті не залишалося нічого, як просто втекти з квартири. Вона швидко вхопила своє пальто і зникла за дверима. 
 Назар ще довго дивився їй вслід, але перед очима у нього стояв лише його дідусь, який обіцяв залишити своєму єдиному онуку величезний спадок, якщо він одружиться і народиться дитина. Та якщо з першим пунктом все вийшло навіть дуже легко, то другий ніяк не приходив на світ. Власне, через це і почалися перші сварки, бо Назар так хотів отримати дідусеві гроші, що інколи переходив всякі межі. Але невдовзі старенький таки помер, а спадок перейшов до благодійного фонду. І після цього стосунки Марти та Назара стали пекельно нестерпними. Але про цю угоду знали лише вони двоє, для всіх інших це була дуже щаслива і любляча пара. Єдина, хто цього не сприймав, була мама Марти. Її новий зять здавався їй «ніяким», так ще й з тієї компанії, яку жінка ненавиділа. Тому вдома дівчина намагалась з‘являтися лише тоді, коли мами не було вдома. 
А зараз вона просто бездумно йшла куди несли ноги і хотіла якомога швидше заспокоїтись. Ввечері повітря було вже не таким теплим і довелося притримувати комір пальта рукою, щоб зовсім не замерзнути. Марта проклинала той день, коли спокусилася на ту дурнувату угоду і погодилась на певний відсоток від спадку. А коли вона дізналася, що ще й повинна народити дитину, шляху назад вже не було. Хоч дівчина і дуже любила дітей, себе в ролі мами аж ніяк не уявляла.

— Марто? Невже це ти? — збоку дівчина почула знайомий голос, поки задивилась на вітрину одного з магазинів.

— Не чекала побачити тебе ще й тут, — відповіла дівчина і вже почала вигадувати, як би пошвидше втекти від колишнього її сестри.