Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

Ніч Марта провела на незручному мʼякому кріслі в комірчині крамниці. Адже після всіх вечірніх подій вона не мала куди податися. Їй заледве вистачило грошей на таксі, але все одно довелося ще пройти деякий шлях пішки під холодним осіннім дощем. І коли вона опинилася в крамниці, стукотячи зубами від холоду, вся мокра просто опустилася на підлогу, зігнувши коліна і поклавши на них голову. Ні, вона не плакала. Марта була не з тих, кого легко вивести на емоції, але дівчина зрозуміла, що шалено втомилася. Втомилася брехати всім про свій шлюб, втомилася жити з Назаром, зрештою, втомилась бути собою. Тому десь в глибині душі була рада, що цей скандал відбувся і що напевно вона зможе почати життя з чистого аркуша. Вмостившись на тому кріслі, дівчина вкрилась гидким колючим пледом, який весь пропах засобом для підживлення вазонів. Марта повністю загубилася в часі, то ж розбудив її надто голосний схвильований голос сестри.

— Чим ти думала? Чому не прийшла додому, а залишилась тут!?

— Рито…— прохрипіла Марта і важко розплющила очі, — тихіше. 

— Я коли прочитала те твоє повідомлення, то мені навіть кава не була потрібна. Я добралась сюди за сім хвилин, це просто мій рекорд. Що сталося? Нічого не розумію, як це він вигнав тебе?

— Зажди, я не казала, що Назар мене виганяв, — Марта нарешті змогла повністю глянути на сестру.

— А чому ти тоді тут? Навіть якщо ви розлучаєтеся, то це не привід залишати людину напризволяще.

— Я сама так вирішила, ясно? Не хочу просто бачити його взагалі. Тому так було найкраще.

— І що буде далі? Марто, я нічого не розумію, що відбувається з тобою.

— Так, це складно пояснити, — втомлено посміхнулась дівчина і глянула на годинник, — але мені треба йти забирати свої речі. І шукати квартиру.

— Тобі потрібна допомога? Що ж я таке питаю, звичайно потрібна! — голосно сказала Рита і полізла до сумочки по гаманець.

— Заспокійся, — Марта підійшла до сестри і зупинила її, — мені нічого не треба. Не хвилюйся. Я вирішу всі свої справи і ввечері зустрінемось, добре? 

— Ти впевнена?

— Так… — задумано відповіла дівчина і поспішила вийти надвір. Її пальто ще не до кінця висохло, тому на холодній вулиці з вітром було не надто приємно знаходитись. То ж Марта йшла максимально швидко, щоб хоч якось зігрітися. Опинившись у квартирі, вона сподівалась знайти може якусь записку чи послання від Назара, але нічого не було. Він не писав та не дзвонив. Тому зрозумівши, що це абсолютний кінець, дістала свою валізу і почала збиратися. На щастя, речей у неї виявилось не так багато, щоб не повертатися сюди знову. Також перевірила свої заощадження — на перший час мало б вистачити, якщо знайде дешевий варіант квартири. Одягнувши теплу куртку та шарф, Марта зупинилась в передпокої і ще раз оглянула квартиру. Не було ні суму, ні жалю, ні почуття провини. Всередині ніби щось розірвалося і було лише одне на думці — нарешті свобода. І поки Марта прощалась з минулим, Назар сидів у своєму офісі і допивав вже третю чашку міцної кави. Навколо нього на столі та підлозі були розкидані зімʼяті листки, на яких були зображені креслення, які він ніяк не міг довести до ідеалу. Нова робота вимагала від нього набагато більших обовʼязків, але після вчорашнього він чомусь зовсім не міг заснути. А зараз зовсім ніяк не виходило зібратися з думками.

— Можна? — після стуку в двері до кабінету зайшов його керівник, — як успіхи?

— В процесі, — Назар втомлено потер переносицю і заплющив очі, — була жахлива ніч.

— Так я чув про інцидент з твоєю дружиною. Мені прикро.

— Все нормально. Це так чи інакше мало закінчитися, але я не очікував, що саме таким чином.

— Але може це й на краще. Ви ж все одно мали розлучитися, — керівник байдуже знизив плечима. Адже він знав, що Марту запросив його син. Тому для нього було важливішим благополуччя Дмитра, а не якогось працівника фірми, хоч і цінного. Але він не знав, що саме його син був винуватцем скандалу. 

— Можливо ви маєте рацію… — задумано сказав Назар, дивлячись в одну точку перед собою.

— Я чекаю від тебе готові креслення до кінця робочого дня, — суворо сказав чоловік, — не змушуй мене засумніватися у призначенні, — і він вийшов, досить голосно гримнувши дверима. Це трохи привело Назара до тями і він почав працювати серйозніше, але чомусь знов і знов у його голові зʼявлялася Марта в обіймах якогось іншого чоловіка. Чомусь його це злило. Але одночасно він дуже радів, що нарешті вдома буде тиша і спокій. І що він зможе нормально спати у своєму ліжку, а не на дурнуватому дивані.

— Стіни трохи брудні, просто тут давно не робили ремонту. Ще на кухні під раковиною протікає труба. А ось тут в кімнаті з вікна деколи дує, коли дуже сильні вітри, — власниця показувала Марті квартиру, в якій вона тепер буде жити. І від цього жахіття їй хотілося плакати, але іншого виходу в дівчини не було. Щоб ще хоч якось пожити і не померти з голоду це був найкращий варіант. Квартира була старою і обшарпаною. Хоч тут і було добре прибрано, все одно здавалося, ніби от-от з-під тумби чи ліжка вилізе рій тараканів. Віддавши ключі, власниця попрощалась і залишила Марту саму наодинці з її роздумами. Дівчина пройшла на невелику кухню, яка була ще меншою, ніж у квартирі Назара, і зробила собі кави. Підійшовши з чашкою до вікна, вона розглядала новий для себе район. І незважаючи на все це, Марта починала почувати себе щасливою. Вона позбулася дурної угоди, жахливого шлюбу і виснажливої присутності Назара у своєму житті. Тепер Марта абсолютно вільна і самостійна. Хоч і в даній ситуації робота в квітковій крамниці сестри здавалась їй не дуже підходящою по фінансах, тому остаточно вирішила шукати щось нове. І чи тільки про роботу думала дівчина?

— Ну…район ніби непоганий, — сказала Рита, коли дивилась на карті, де тепер живе її сестра, — але ж це так далеко. Майже годину їхати сюди.

— Нічого, переживу, — байдуже відповіла Марта і надпила своє вино, яке дівчата замовили в улюбленому барі неподалік квіткової крамниці.