Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Ти що серйозно? — фиркнув Назар і наче спантеличений, похитав головою.

— А що це тоді таке? Стоїш тут, ніби знав, що я прийду. Може слідкував за мною через вікно? — Марта розсміялась, — як мене це все дістало вже.

— Не смій мене зганьбити, — дуже суворо заговорив він.

— Вибач? 

— У мене немає ніяких почуттів до тебе, не хвилюйся. Але поки ти моя дружина, то маєш поводитись відповідно. Зараз такий час, що мені зовсім не потрібні ніякі інтриги і скандали. Хоча б це ти можеш зробити?

— Дай вгадаю… — дівчина підняла очі догори, ніби думаючи, — ти це торочиш через свою роботу, так? Боїшся, що підвищення не буде?

— Буде! — прошипів Назар, — просто дочекайся цього моменту. А потім можеш йти на всі чотири сторони.

— І не сумнівайся, я зникну раніше, ніж ти зможеш про це подумати, — Марта кинула на свого чоловіка погляд повний огиди і пішла до ванної кімнати, щоб хоч трохи змогти побути насамоті та змити з себе весь сьогоднішній день. Особливо враховуючи дурнуватий запах парфуму Дмитра, який магічним чином досі тримався на волоссі дівчини. Марта стала перед дзеркалом і почала уважно розглядати своє обличчя. Темні кола і мішки під очима, втомлений погляд. Вона не могла згадати, коли востаннє щиро сміялася чи плакала. Останній час її настрій був абсолютно нейтральним і ніщо не викликало ніяких емоцій. Тільки роздратованість через Назара і його вічні дорікання. І поки дівчина розбиралась у собі, її чоловік намотував кола по невеликій вітальні їхньої квартири. І в голові було лише два питання: чи справді Марта могла його зраджувати і як пошвидше отримати підвищення, аби спекатись такої ненависної фіктивної дружини. Чому його хвилювало перше питання? Сам для себе він не міг знайти ніякої відповіді, бо найголовнішим зараз у його житті була робота. Назар був за крок до посади керівника цілого відділу, а знаючи, як ретельно його начальник турбується про репутацію фірми та всіх працівників, то допустити зради чи розлучення зараз він точно не міг. Та й друг-юрист, що провернув це фіктивне одруження,  попередив, що без наслідків шлюб можна буде розірвати лише по закінченню їхнього договору. 

— Я хочу влаштуватись на роботу, — з такої заяви почала ранок Марта, коли вони обоє снідали за столом.

— Невже? — Назар підняв одну брову і несвідомо для чогось покосився на досі тріснуту плитку, — для чого?

— Ти жартуєш? — дівчина закотила очі, — мені набридло сидіти на твоїй шиї, набридло залежати від тебе. Я хочу повної свободи. І більше не хочу чути ніяких твоїх заперечень.

— Дивно. Я вважав, тобі так зручно. Тим більше, моєї зарплатні, здається, вистачає для нас обох.

— Це не обговорюється, — просичала Марта, — вже дуже скоро ми забудемо одне про одного як про страшний сон, а на той час я повинна мати свої заощадження. 

— І куди ти влаштуєшся, якщо не секрет? — з єхидною посмішкою спитав Назар і поклав підпоріддя на дололю, обпершись об стіл.

— А це вже точно не твої турботи, — дівчина роздратовано підвелась і направилась до передпокою, щоб одягти верхній одяг і пошвидше втекти з дому. 
Погода вже зіпсувалась і не було так сонячно й тепло, тому пальто довелось защіпати повністю. Марта поспішала до сестри, єдиної людини в цьому світі, яка розуміла і підтримувала її.

— Ти сьогодні щось пізно, — сказала Рита, коли підняла голову від своєї книги.

— Погано спала, ледве піднялась з ліжка, — Марта втомлено опустилась на стілець біля сестри і потерла обличчя руками, щоб трохи освіжитись, — ще й так холодно. І кава зранку зовсім не допомогла.

— Ти мені щось зовсім не подобаєшся останнім часом, — Рита уважно дивилась на Марту, — у тебе все нормально?

— Наскільки це можливо, так, — дівчина натягнуто посміхнулась, — все гаразд, не хвилюйся.

— А може…— сестра хитро подивилась на дівчину і усміхнулась, — ти вагітна?

— Що!? — Марта дуже емоційно відреагувала на таку нісенітницю, — навіть не говори мені такого, ти що!

— Не розумію, — Рита була трохи розгублена, — чому в тебе така реакція?

— Просто… п-просто… у нас зараз такі собі трохи фінансові труднощі і… — дівчині доводилось вигадувати щось просто в ту ж секунду, бо вона була абсолютно не готова до такого запитання і жодного разу не обдумувала, що говорити в такій ситуації, — … і ми домовились, що поки з дітьми поспішати не будемо. Треба міцніше стати на ноги.

— Але ж у Назара хороша робота. Ти казала, він йде на підвищення.

— До речі, про роботу, — Марта видихнула з полегшенням, коли змогла дуже вдало змінити тему розмови, — мені набридло залежати від свого чоловіка, тому я хочу почати ходити на роботу. І… не знаю, погодишся ти чи ні, але… можна я буду працювати на тебе? — дівчина ніяково скривилась, чекаючи на рекцію старшої сестри.

— Ти серйозно? — Рита була здивована, — тобі справді цікаві квіти?

— Ну ти ж знаєш, я завжди повторювала все за тобою, — Марта ніяково опустила очі, — але мені це потрібно дуже терміново. А поки я знайду якусь підходящу вакансію, поки пройду співбесіду, поки мене приймуть… Це все буде надто довго.

— Звичайно, що я згідна, — Рита посміхнулась і сестри обійнялись, — але зараз у мене не надто великий прибуток і я не зможу обіцяти тобі шалені гроші.

— Повір, це для мене не надто важливо. Головне мати хоч якісь власні гроші і не сидіти весь час вдома. А потім, я думаю, все буде краще і у тебе будуть крамниці по всьому місту. 

— Про таке можна лише мріяти, — Рита засоромлено усміхнулась.

— Але не кажи про це вдома, будь ласка. Не хочу, щоб ти вислуховувала нотації від мами через мене. Та й мені вона точно буде телефонувати з претензіями.

— Тато вчора питав про тебе. Я розповіла все що знала. Але тобі б варто було хоч колись зайти додому, він сумує за тобою. 

— І я сумую, дуже. Але я дуже не хочу пересікатися з мамою. Не розумію, як ми могли докотитись до такого, що наша рідна матір з нами не хоче спілкуватися.

— А в чому наша провина? — розмови про маму завжди викликали у Рити злість, — якби у неї були адекватні погляди на життя, то все було б добре. Взагалі не розумію її фанатичного бажання видавати нас заміж. Наче й чоловік у неї є, живе щасливо, двоє дітей. В чому ж вона не реалізувалась?