Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Добрий вечір, — чоловік привітався з ними і потис руку Назару, — ви трохи запізнились.

— Вибачте, — Назар натягнуто посміхнувся, — потрапили у довгий затор. Не розрахували час.

— А це твоя прекрасна дружина? — чоловік взяв руку дівчини і поцілував. Від такого жесту її різко кинуло в жар. Марта дуже не любила, коли до неї торкаються без попередження, ще й таким чином. І чомусь її дуже турбувало те, що цей чоловік здається дуже знайомим.

— Рада познайомитися, — Марта теж натягнула на обличчя посмішку і швидко забрала свою руку.

— Що ж, ви дуже вчасно. Скоро якраз буде моя промова. Розважайтесь, — чоловік кивнув їм і швидко зник у невеликому натовпі.

— Дякую, що не зганьбила мене, — тихо заговорив Назар, — бо від тебе можна очікувати будь-чого.

— Може вже досить поливати мене брудом!? — розлючено сказала Марта, — вже завтра ми назавжди зникнемо з життя одне одного, то потерпи мене, любий, ще один вечір. Тим більше, я зовсім не хотіла тут бути. Я зробила тобі послугу. То ж завтра я якнайшвидше знайду собі квартиру, а ти внесеш повну суму. І на цьому буде кінець.

— Не можу дочекатися, — чоловік важко видихнув і відвернув голову кудись вбік. Скориставшись моментом, Марта вислизнула від нього і направилсь вбік до бару, щоб хоч щось розслабило її сьогодні.

Закінчивши другий келих шампанського, дівчина зрозуміла, що це не допомагає. Але не хотіла більше нічого замовляти, бо тоді завтра буде розколюватись голова, а потрібно ясно мислити. Через деяких час вона побачила, що всі збираються біля невеликого підвищення, яке слугувало такою собі сценою, на якій вже стояв керівник Назара. Їй було зовсім не цікаво, про що він буде говорити, тому замовила ще одне шампанське і спостерігала за бульбашками. Але зрештою, щось змусило її повернутися в бік до натовпу.

— Я вже не надто молодий, — говорив чоловік, — тому справи мене частково втомлюють. Тому хочу вам представити свого сина, який буде мені допомагати, а потім, звичайно, візьме на себе всі справи, — він почав плескати і весь зал теж заполонили оплески, а на сцену вийшов його син.

— О ні, — Марта ледь не зіскочила зі стільчика, коли побачила, що поряд з батьком стоїть Дмитро. І відразу ж зрозуміла, чому той чоловік був такий знайомий їй, адже вони приходили до них додому, коли Рита мала виходити заміж. Зауваживши, що Дмитро почав оглядати зал, дівчина швидко стала на рівні ноги і ледь не вибігла з ресторану, тільки б він її не помітив. Мабуть таки шампанське вдарило в голову, бо дівчина не дуже розуміла, чому так хвилюється. Але зустрітися із колишнім чоловіком своєї сестри зараз зовсім не хотіла.

— У вас все гаразд? — слідом за Мартою на вулицю вибігла схвильована адміністраторка, бо дівчина пронеслась повз неї дуже швидко.

— Що? А, так. Все нормально, — вона спробувала посміхнутися, — просто стало дуже душно... розхвилювалась... ну і щоб не стало зле, захотілося свіжого повітря, — брехала Марта. Бо насправді на вулиці було дуже холодно, а її пальто залишилося всередині. Тому вона стояла лише в піджаку, огорнувши себе руками і роздумувала, як довго їй зараз доведеться тут ховатися і як чимшвидше поїхати додому. Скільки часу минуло, поки вона стояла на вулиці, Марта так і не розуміла, але вже добряче замерзла і почала шморгати носом. Поки на її плечі не лягло щось дуже приємне і тепле. Вона побачила, що це дуже гарний плед і різко розвернулась.

— Дяку…ю… — Марта запнулась.

— Хотіла від мене втекти? — перед нею стояв Дмитро, дуже самовдоволено посміхаючись. Від цього дівчині стало дуже неприємно і вона почала оглядатися навколо. Всюди було темно і лише світло від ресторану падало на вулицю. Чомусь їй стало страшно. Або це ще була дія шампанського.

— Не розумію… що ти тут робиш? Як ти мене знайшов?

— Я тебе сюди запросив, люба моя.

— Перепрошую? — вона здивовано підняла одну брову.

— Приходжу я значить до батька в офіс, щоб обговорити деякі питання. І бачу біля нього дуже знайоме обличчя. Звичайно ж, згадую, що це якби твій чоловік. А потім чую чарівну розмову про те, що у вас все дуже складно і скоро буде розлучення. Ну а далі ти, напевно, в курсі.

— Ти просто хворий, — Марта скинула з себе плед і кинула ним в Дмитра. Вже хотіла повернутися всередину, але він охопив її рукою за талію та притягнув до себе.

— Чого ж ти вічно втікаєш від мене? Боїшся? Що тобі такого сестра наговорила про мене? Ніби ж нормально розлучилися.

— Відпусти. Мене. Негайно, — просичала Марта.

— Ну добре, — Дмитро вагався лиш секунду і на диво, відпустив і навіть зробив два кроки назад.

— Могла б дочекатися, коли ми офіційно розлучимося, — в дверях стояв Назар, який секунду тому побачив, як його дружина була в обіймах іншого.

— Що!? — спантеличено сказала Марта.

— Думаю, платити за квартиру тобі вже не треба. Вітаю. Це вже остаточно кінець, — Назар був шалено злий, дівчина таким його ніколи не бачила, — завтра я буду на роботі до пʼятої. Щоб коли я повернуся, більше ніщо в квартирі не нагадувало про твою присутність.

Підʼїхало таксі і Назар швидко попрямував до дверей, але на секунду зупинився.

— Не можу повірити, що ти додумалась покликати якогось свого залицяльника сюди. Добре що хоч ніхто цього не бачив, — Назар кинув гнівний погляд на дівчину, сів у авто і голосно закрив двері. Таксі поїхало і Марта дивилась йому вслід. 

— Яке огидне слово - залицяльник, — з тіні вийшов Дмитро.

— Ти це навмисно, так? Ти бачив, що він йде сюди? — захриплим голосом сказала дівчина.

— Я не дам тобі відповіді на це питання, — Дмитро сховав руки в кишені штанів і пройшов повз дівчину, заходячи всередину ресторану.

Марта ніяково стояла на вулиці і була неймовірно розгублена. Що це тільки що відбувалося вона дуже слабо розуміла. Знову глянула туди, куди поїхало таксі Назара і щось болісно вкололо в її грудях. Час ніби зупинився. Але зрештою до тями дівчину привів дощ, який густою пеленою опустився на місто.