Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Марто, — Назар практично видихнув її імʼя і перехилившись через стіл, поцілував дівчину. По тілу Марти розлилося невідоме досі їй приємне тепло.

— Я, напевно… закохалась у тебе… — невпевнено відповіла дівчина.

Назар швидко піснунув стілець ближче до своєї колишньої дружини, щоб бути поряд і говорити не так голосно.

— Скажи, що я не сплю, — пошепки на вухо заговорив чоловік.

— Ні, — так само тихо відповіла Марта.

— Коли ми розлучилися, я, якщо чесно, відчув певне полегшення. Але просто тому, то мені набридло нівечити свої почуття нашими постійними сварками. Сам себе переконував, що більше не кохаю тебе. Але коли знайшов твій шарф, ти не уявляєш, що відбувалося зі мною. 

— А чому ти не викинув ту плитку? — дівчина заглянула чоловіку в очі, які були наче усміхненими.

— Ну як я вже казав, — заговорив Назар не відриваючи погляду, — це була памʼять про тебе. І хотів мати спогад про те, що буває, коли хтось когось не кохає.

— То що ж… тепер, думаю, її можна викинути, — вона ніяково опустила голову.

— Марто, — Назар провів пальцями по її щоці, змушуючи знову підняти очі на нього, — якщо я зараз прокинуся і це все сон, я знайду тебе, обіцяю. І якщо ти раптом виявишся поряд з тим високомірним ідіотом, я набʼю йому пику.

— Та годі, — вона розсміялась, — забудь вже про нього. Це може видається дивним, але я вже й не згадую про Дмитра. Хочу… я хочу бути з тобою. Наздогнати все те, що ми втратили в нашому «шлюбі».

— Давай поїдемо звідси, — прошепотів Назар.

— Що? Куди? — так само пошепки сказала дівчина.

— Хоч він і звільнив мене, та деякі гроші я таки заробив. Давай поїдемо, ну я не знаю, в Рим. Як тобі?

— Я згодна.

І не чекаючи більше нічого, Назар одягнув свою куртку, допоміг одягтись Марті і потягнув її надвір, викликаючи таксі. Вже в дорозі вони вирішили, що заїдуть спочатку до неї, потім до нього, а вже потім відправляться в аеропорт. Навіть якщо там не буде потрібних квитків, то вони домовились, що тоді вигадають щось інше. В квартирі, зібравши невелику сумку, Марті на очі потрапив її телефон. Вона швидко набрала номер сестри, але чула лише гудки, ніхто не відповідав.

— Ну що, ти готова? — Назар вже стояв одягнений у дверях.

— Так…так, ходімо, — сумно відповіла Марта, бо хотіла поговорити з сестрою.

Вже в квартирі Назара чоловік чомусь досить довго збирався, а Марта використала цей час, щоб в черговий раз пройтись по кімнатах і згадати не надто приємне минуле. Зайшовши до спальні, вона побачила фото з їхнього весілля, яке чоловік поставив у рамку. Це її щиро приємно здивувало. 

— Що ти тут робиш? — Назар обійняв дівчину ззаду.

— Ти поставив наше фото в рамку?

— Так. Вирішив тоді, для чого їм припадати пилом в коробці.

— Гарно.

— Що ж, я вже закінчив. Можемо йти.

Їдучи в таксі, вони невпинно розмовляли, наче не бачилися купу років. В грудях Марти було приємне тепло, яке розповзалося по всьому тілу. Вона дивилась на Назара і не могла зрозуміти, як раніше не помічала, який він розумний, цікавий та веселий. Раніше вона бачила в ньому лише погане. А тепер вони тікають від всіх у романтичну поїздку. У дівчини задзвонив телефон, це була Рита.

— Алло.

— Вибач, я вимкнула звук на телефоні. Після розмови з тією нестерпною жінкою мені захотілось побути самій.

— Рито, ключ від квартири я залишила у сусідки, забереш собі.

— Тобто? А ти де? Не вдома?

— Ні. Я… мене деякий час не буде.

— Щось сталося?

— Сталося, — Марта посміхнулась і взяла Назара за руку, — я закохалась.

— Ти… що? Марто, я нічого не розумію.

— Ми з Назаром їдемо в подорож. Нас не буде. Можливо довго. Обіцяю потім все розповісти.

Любі читачі♥️ дякую вам усім, хто був з цією історією від початку і знає, що писалась вона дуже довго)) та тим, хто почав читати недавно. Дякую вам за прочитання і вподобання♥️ сподіваюся, вам сподобалося, хотілося б дізнатися ваші враження.

До зустрічі в інших історіях♥️

Кінець