Зірки Егера - Геза Гардоні
— Золото, а не жінка! — захоплено вигукнув Мекчеї, піднімаючи келих.— Я тобі щиро заздрю, Гергею!
— Гаразд, гаразд,— нахмурився Гергей.— Але ж такі панянки, як ти, звикли спати в мереживній постелі.
— А в дорозі я не буду жінкою,— відповіла Ева.— Сюди я теж приїхала у чоловічому одязі і з вами поїду в ньому. Як швидко ви вже пошкодували, ваша милість, що одружилися зі мною! Превелебний отче, негайно розлучіть нас, бо цей чоловік глузує з мене: хоче кинути молоду дружину першого ж дня!
Проте священик був зайнятий іншою справою: він узявся до каплуна, старанно відділяючи м'ясо від кісток.
— Церква не розриває шлюб! — сказав він.
— Але ж ти не знаєш турецької мови,— не вгавав Гергей.
— Я вивчу дорогою.
— Ми теж її вчитимемо,— сказав Янчі.— Це не так важко, як здається. Наприклад, по-турецьки «яблуко» — «ельма», по-угорськи — «алма»; по-турецьки «моє» — «бенім», по-угорськи — «енем»; «баба» (батько) — по-нашому «папа»; «пабуч» (пантофлі) — «папуч»; «дюдюк» (дудка) — «дуда»; по-турецьки «чапа» (кирка) — по-угорськи...
— Чакань! — вигукнула, сплеснувши у долоні, Ева.— Я і гадки не мала, що вмій по-турецьки!
Слуга, який подавав обід, пошепки сказав Мекчеї, що внизу якийсь чоловік дуже проситься до них. Назвав себе Матяшем.
— Матящ? Що за Матяш?
— Прізвища він не сказав.
— Він шляхетного походження чи селянин?
— Схоже, що слуга.
Мекчеї розреготався.
— Так це ж Маті, дідько б його вхопив! Впусти його, послухаємо, що він скаже.
Маті, перехрещений, у Матяша, зайшов до кімнати червоний як рак і, збентежено кліпаючи очима, глянув на Мекчеї.
— Пане лейтенанте, прибув у ваше розпорядження!
— Бачу. А де ти був учора ввечері?
— Я і ввечері одразу прийшов до тями. Але ви, пане лейтенанте, так швидко покинули замок, що я не зміг вас наздогнати...
— Ти ж був п'яний, як чіп!
— Не зовсім так, перепрошую.
— А на чому ж ти приїхав? Адже я взяв твого коня.
Маті піднімав то плечі, то брови:
— Коней там було досить.
— І ти, пройдисвіте, вкрав коня?
— Та ні. Тільки-но ви, ваша милість, поїхали, я попросив, щоб мені допомогли вилізти на коня. Мене посадили інші конюхи, бо сам я цього зробити просто не міг. То хіба ж я винен, що мене посадили на чужого коня?
Все товариство розвеселилося, і Маті дістав прощення... Гергею у цій історії найбільше сподобалося те, що Маті зумів утекти навіть п'яний.
— Ти звідки родом, Маті? — запитав він, усміхаючись.
— З Керестеша,— відповів хлопець.
— А де в дідька цей Керестеш?
І, звичайно, не міг же конюх дати таку відповідь. «Ех, бідний Гергею! Ваша милість, одного нещасливого дня довідаєтесь, де той Керестеш. Коли ви будете, ваша милість, вродливим бородатим чоловіком і вельможним паном, турок заманить вас у Керестеш, як у пастку, і закує вам руки й ноги у кайдани. І ніхто цих кайданів не зніме з вас, крім самої смерті...»
Через три дні вони вирушили в дорогу. Маті був за візника. Решта четверо мінялися ролями й по черзі ставали то невільниками, то делі. Повіз служив Еві водночас і спальнею.
7Що воно там таке в скелястій ущелині? Чи якийсь табір, чи село? Кубло розбійників чи поселення прокажених? Похорон там чи весілля? Ні, то не табір, не село, не кубло розбійників і не поселення прокажених, а великий циганський табір.
В затінку від скель, поміж деревами, стоять обшарпані, закурені шатра. То там, то сям у небо піднімається димок. На галявині цигикає скрипка, бухкає бубон, танцюють дівчата. Стара циганка вчить дівчат танцювати.
Довкола танцівниць з'юрмилися цигани. Тут же підстрибували циганчата, й собі повторюючи рухи дівчат. Навіть малюки двох-трьох років, схожі на замурзаних янголят, кружляли і падали на траву. Замість бубонів вони били в кокосові горіхи, а замість вуалей надівали на голови павутиння.
Раптом, наче налякані горобці, малюки випурхнули з кущів і помчали до лісної прогалини.
З-за дерев вийшло п'ятеро стомлених людей, ведучи коней за вуздечки. Зграя циганчат оточила їх з пронизливим лементом і щебетом. Діти простягнули