Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

думають тільки про те, щó відбулося в цю хвилину. Звичайно, вони збуджені тим, що великий продюсер пережив серцевий напад на одному з традиційних обідів, які влаштовують для гостей фестивалю. Але ніхто досі не знає, що він був отруєний, — висновок судового лікаря лежить на задньому сидінні його машини. Ніхто досі не знає — і, либонь, не довідається ніколи, — що мертвий продюсер був важливою ланкою в системі злочинного відмивання грошей.

Відповідь нелогічна: за всіх обставин знаходиться хтось, хто думає не так, як інші. Тому треба, в міру можливості, дати всі необхідні пояснення, організувати колективну прес-конференцію, але на ній говорити лише про вбивство американської продюсерші, чий труп знайдено на лаві, на пляжі; у такому разі інші інциденти будуть негайно забуті.

Убито жінку, яка була помітною постаттю у світі кіномистецтва. Хто після цього зацікавиться смертю нікому не відомої дівчини, що торгувала кустарними сувенірами? Найімовірніше, усі прийдуть до того самого висновку, що й він на самому початку свого розслідування: передозування наркотиками.

Тут ніякого ризику він не бачить.

Повернімося до жінки-продюсера. Схоже, вона не була такою вже значною постаттю, бо інакше комісар давно вже зателефонував би йому на мобільний. Які ж маємо факти? Добре вдягнений чоловік віком близько сорока років, з просивиною у волоссі розмовляв із нею протягом певного часу, поки вони милувалися призахідним сонцем, а хлопець-підліток спостерігав за ними, ховаючись за каменями. Угородивши жінці в тіло стилет із хірургічною точністю, убивця повільно пішов геть і вже змішався із сотнями, тисячами схожих на себе людей.

Самуа на кілька хвилин вимикає сирену й телефонує інспекторові, своєму заступникові, який залишився на місці злочину і тепер, певно, відповідає на запитання, хоч мусив би ставити їх. Він радить йому відповідати катам-журналістам, які завжди пхаються вперед зі своїми поквапними висновками, що це «майже напевне» було вбивство з ревнощів.

— Тільки не кажи, що нам це точно відомо. Скажи, на це вказують обставини, за яких сталося вбивство. Вони були там удвох і, певно, кохалися. Тож не йшлося ані про грабунок, ані про помсту, а про драматичне розв’язання проблем особистого характеру. Але намагайся не брехати; твої твердження записуватимуть і згодом можуть використати проти тебе.

— А чому я повинен пояснювати мотив?

— Бо обставини на це вказують. І чим скоріше пощастить нам задовольнити журналістів, тим ліпше.

— Вони запитують, якою була зброя вбивства?

— Усе вказує на те, що то був стилет. Так принаймні стверджує свідок.

— Але свідок не має цілковитої певності.

— Якщо навіть свідок не має цілковитої певності в тому, що бачив на власні очі, то що можеш стверджувати ти, крім як «обставини вказують» або «усе вказує»? Налякай хлопця; скажи і йому, що журналісти записують кожне його слово й потім зможуть використати проти нього.

Він вимикає мобілку. Тепер інспектор, його заступник, може почати відповідати на незручні запитання.

«Усе вказує» на те, що то було вбивство з ревнощів, хоч жертва лише день тому з’явилася в місті, прилетівши зі Сполучених Штатів. Хоч вона жила сама-одна у своєму готельному номері. Хоч із тих небагатьох відомостей, які їм пощастило зібрати, вона мала тут уранці лише одну зустріч без особливих наслідків на відкритому ринку фільмів, поблизу від Палацу Конгресів. Проте журналісти не мають доступу до цієї інформації.

І є ще одна річ, про яку знає лише він і про яку не знає ніхто з його команди, ніхто у світі.

Жертва була в лікарні. Він перекинувся з нею кількома словами й відіслав її геть — назустріч смерті.

Він знову вмикає сирену, сподіваючись, що її пронизливий рев заглушить у ньому почуття провини. Ні, ні, то не він угородив стилет у її тіло.

Звісно, він може думати: «Та пані була в приймальні, бо пов’язана з наркомафією і хотіла з’ясувати, чи замах справді вдався». Такі висновки не суперечать логіці, і якби він повідомив начальство про свою випадкову зустріч, йому було б наказано здійснювати розслідування в цьому напрямку. Звичайно, це могло бути й правдою; адже її вбито у витончений спосіб, як і голлівудського дистриб’ютора. Обоє були американцями. Обоє вбиті тонкими й гострими інструментами. Усе вказує на те, що йдеться про одну й ту саму злочинну групу і що дві жертви були пов’язані між собою.

Не виключено, що він помиляється і ніякий серійний убивця в місті не діє.

Бо дівчина, чиє тіло знайшли на лаві зі слідами, які вказували на те, що вона була задушена руками досвідченого майстра, могла зустрітися попередньої ночі з групою, яка прибула на зустріч із продюсером. Можливо, вона торгувала на тій набережній не лише сувенірами кустарного виробництва, а й наркотиками.

Він уявляє собі таку сцену: іноземці прибувають до Канна, щоб залагодити свої рахунки. В одному з багатьох тутешніх барів місцевий торговець наркотиками відрекомендовує комусь з них дівчину з густими віями, «яка працює з нами». Знайомство закінчується в ліжку, але чужоземець випив більше, аніж годилося б, язик йому розв’язується, адже Європа має інше повітря, втрачає контроль над собою й наговорює зайвого. На ранок він усвідомлює свою помилку й доручає професійному вбивці, які завжди супроводжують такі команди, розв’язати проблему.

Ну от, тепер начебто все ясно, усе вкладається у схему, не залишаючи місця для сумнівів.

Усе вкладається в таку очевидну схему, що саме з цієї причини втрачає всякий глузд. Не може такого бути, щоб кокаїновий картель ухвалив рішення залагодити свої рахунки в місті, куди з нагоди великої події, що тут відбувається, стягнуто з усієї країни додаткові сили поліції, які приєдналися до цілого війська приватних охоронців, до детективів, найнятих на