У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

Учні готувалися до екзамену. Петрика те нове слово і бентежило, і лякало, хоч він і вдавав із себе байдужого. Вся його дитяча енергія, весь запал, все заповзяття із поверненням сил спрямовував тепер на підготовку до того екзамену.

Мав свій екзамен і Карпо: проклинаючи милицю, ховаючись від родини в гніві на власну слабість, він або дибав стежкою на гору до млина, або йшов подвір’ям у дровітню, столярню, кузеньку і брався там до всіляких поробок з таким заповзяттям, що аж піт скрапував у нього з лоба, не висихаючи. Борючи слабість і біль, зціплюючи зуби, він брав до рук сокиру, долото, рубанок, струг, молоток, зубило чи стамеску і тесав, гемблював, стругав, клепав, рубав або, натискаючи здоровою ногою педаль, точив, забуваючи все на світі.

І обидва недавні тяжкохворі в отому гарячковому заповзятті не лише відклигували, а й мали успіхи: син поволі догнав своїх одногрупників, а в дечому багатьох і перегнав, як запевняла учителька, а батько, оговтуючись від слабості, працюючи від ночі до ночі, перевертав гори робіт, ошатуючи і хату, й двір, а поробки готував для продажу на базарі, бо не терпів боргів. Ганна теж пнулася позбавитися від них, але зменшення йшло пиняво.

Та збільшилися із приходом весни помоли, а отже, й мірчуки, як не нагадували Карпо і Тодось за його наказом про добровільність. Ганна навіть постійних покупців придбала собі на крупи, пшоно і борошно, а з Ликерею повністю відборгувалася ними за позику та навіть врешті прикупила в двір десяток курчат та двійко поросят, а з Тодосем виміняла в новозбудовану Карпом голуб’ятню кілька пар сизих та вуличних голубів. Не лише Тодось марив ними, снили голубами і Петрусь із Грицем. Сухотний юнак, замінивши Петруся в кріслі під вікном, мав із них розраду й утіху.

Поволі сиві ранньовесняні ранки мінялися на світло-росяні, викочуючи людям і світові із ожевреного сходу сонце, а вечори, коли день сивів від клопотів, сірості, заведеності і збайдужіння, старанно сипали помлілі зорі у стихлі води Тясмина, настромлювали на гінкі  тополині-раїні верхи кружок очахлого місяця, щоб він звідтам ждав засвіту, або, мов скибку ще невиспілого кавуна, кидали його в іскристий попіл нічного неба для дотлівання, встилаючи тим часом настояним на соках, травах, листі, брунькуватому галуззі та перших квітах духмяний пар туману над луками, що змішувався там із козячим, коров’ячим та конячим кізяним димом, ширячись щодні із самих засвітків від людських осель, як іздавна...     

Відцвіли котиками лози й шелюги, білоцвітом – жерделі-абрикоси, черешні, вишні, смороди й порічки, проспівали піпікливо синички, гортанно – шпаки, наслідуючи бозна й кого, заклекали лелеки-бусоли під воркіт горлиць та щебет ластівок, і час непомітно озеленив світ до невпізнання. Прикутий до ліжка та крісла Гриць особливо слідкував за тим. А Карпо сердився, бо час летів для нього на ластів’ячих крилах, задуми його здійснювалися лише частково, борги перед Шимоном і Гершком зменшувались дуже поволі.

Десь у кінці квітня-цвітня до отих Карпових боргових гризот додалася ще одна. У поштовій скриньці, яку Карпо змайстрував напередодні і прилаштував у хвіртці, знайшов постанову райвику – сповіщення про податок, від якого господарева душа зайшлася зашпарами, а Ганнина, Оксанина й Пилипова – обуром, розпачем і розгубою. Не облегшував становища лист від родини прикоп із Криму, в якому Савка й Пріся писали, що живуть вони вже зовсім добре, бо мають корову із телицею та телям, пару волів, більше десятка овечок, не кажучи про курей, качок, кролів та кількасот голубів. Хвалилися вони і чималим шматком землі, який можна б і побільшити, коли б мали сили обробити його та угноїти. Основою ж листа було прохання до Карпа допомогти порадою сестрі Насті і її чоловікові Маркові Лісному переїхати до них під Джанкой, де й тепліше, і вільніше, і де брат Михайло похований.

„Роблять вони тяжко, як воли, а що мають при батьках в отій п’ятнадцятидушій ораві? – писала Пріся в кінці листа. – А тут неозорі неосвоєні роздоли землі, сюди плавом пливуть наші земляки, заледве не цілими селами. Грунти, щоправда, тут жовті, глинкуваті та вапнякуваті, але оброблені та вичищені від каміння, після удобрення можуть родити і двічі на рік, як не лінуватися та вміло садити й сіяти.”

Хвалилася Пріся й тим, що у їх земляцьких селах відкрилися рідні школи, куди приїхали вчителі з Харкова, навізши безліч усілякого шкільного приладдя, а вона має з тим безпосередню мороку та клопіт, бо веде лікнеп, як кандидат партії, та має запрошення приїхати у Харків для удосконалення знань.

Читали листа всією великою родиною, радилися-рядилися, врешті випровадили Настю і Марка з трьома дітьми, попрощавшись назовсім, під плачі й зойки великої сім’ї, що лишалася в нужді без головної робочої сили.

Випровадили і зосередились на постанові про податок, яку вже й Пилип отримав через виконавця. Обурював усіх той факт, що обсяг податку був однаковим для обох господарів, хоч Карпо був куди заможнішим. Оксана пояснювала факт різницею у кількості „їдоків”.

- У нас же п’яток тих дітисьок, а у вас – восьмеро, то через те й податок зрівняли, - ховала вона від чоловікових родичів надію на усправедливлення. – Не діймайтесь розпачем, а сходіть і виясніть, яким трибом те сталося, чей же злигодні у нас, слава Богу, поменшали нині. Не таке пережили-м, а це – й поготів, та й переднівок, кажете ж, буде врожайним...

Оксану надзвичайно тішило повідомлення Савки та Прісі Прикопів про те, що вони вирішили продати телицю, а гроші за неї переслати Пилипові хоч на поганеньку корову чи на кількох кізок. Радувало всіх у родині і запрошення в гості на осінь, як скінчаться роботи та розвидниться світ від них. Ще Пріся обіцяла заїхати на день-два по путі з Харкова...

Поки Карпо перевозив Марту Давидівну з Вадиком на нову квартиру, поки влаштовував її в голій хаті протодяка Майби по висилці його до Сибіру, прийшов лист із Кубані від двоюрідного брата Прокопа, який написав уперше після смерті свого батька, а Карпового дядька Харитона. В листі той