Жінка у білому - Вилки Коллінз

Вона гірко зітхнула. Її обличчя сказало мені, що вона думає про Гартрайта, — я легко здогадалася про це, бо й сама, після її останніх слів, подумала про нього. Лише півроку минуло від її заміжжя, а ми вже потребували тієї відданої допомоги, яку він пропонував нам на прощання. Я ж тоді і в голову собі не покладала, що та поміч буде нам потрібна хоч коли-небудь!

— Ми повинні постаратися зарадити собі самі, — сказала я. — Давай спокійно поговоримо про це, Лоро! Постараймося зробити все, що в нашій спромозі, аби дійти найправильнішого рішення.

Зіставивши те, що Лора знала про грошові труднощі свого чоловіка, й те, що я вчула з його розмови з повірником, ми дійшли неминучого висновку: документ у бібліотеці складено з метою позики. А Лорин підпис був украй необхідний серові Персівалю для досягнення тієї мети. Але яким шляхом і звідки він гадав добути ті гроші, а також яку міру особистої відповідальності брала на себе Лора, підписуючись під документом, із невідомим їй змістом, — ці питання були за межами нашого розуміння, бо з нас жодна не зналася на справах та юридичних тонкощах. Особисто я була переконана, що змістом таємничого документа була якась вельми підлотна шахрайська оборудка.

Я дійшла цього висновку не тому, що сер Персіваль не побажав ні показати нам текст, ні пояснити зміст документа. Він міг так учинити через саму свою дратівливість, звичну впертість і сваволю. Я засумнівалася в його чесності, відколи спостерегла, як разюче перемінилися його манери й мова у Блеквотер-Парку, й переконалася, що він просто грав роль під час свого сватання в Ліммеріджі. Його вишуканий такт, його церемонна чемність, що так мило гармонувала із старомодними уявленнями містера Гілмора, його скромність у поводженні з Лорою, його поблажливе ставлення до містера Ферлі — все це були хитрощі лихої, підступної та грубої людини, що скинула машкару, як тільки досягла мети з допомогою свого звичного дворушництва. А сьогодні в бібліотеці він уже відкрився повністю, показав своє істинне обличчя. Що вже казати про біль, якого мені завдало це відкриття, біль за Лору, — мені його не висловити словами. Я тільки згадую про цей біль, бо він укріпив мене в рішенні повстати проти того, щоб вона підписувала документ, не ознайомившись попередньо з його змістом. Хоч би чим їй загрожувало непідписання. Оце така була моя причина не довіряти серові Персівалю.

За цих обставин нам лишалося тільки категорично відмовитися завтра ставити свої підписи, навівши досить переконливі юридичні чи комерційні цьому підстави, щоб похитнути рішучість сера Персіваля й дати йому наздогад, що ми, дві жінки, тямимо на законах та ділових зобов'язаннях незгірше нього.

Трохи поміркувавши, я надумала написати єдиному досяжному для нас чоловікові, у кого ми могли таємно попросити допомоги в нашій безвиході. То був містер Кірл, компаньйон містера Гілмора; він заступав нашого давнього друга, змушеного відійти від справ і виїхати з Лондона заради свого здоров'я. Я пояснила Лорі, що сам містер Гілмор рекомендував мені свого компаньйона як людину, гідну цілковитої довіри, бездоганно чесну й витриману, а також добре обізнану з усіма її справами. Діставши її цілковите схвалення, я зараз же й сіла писати йому листа.

Я почала з того, що чітко окреслила йому наше становище, а далі попросила в нього поради, ясної і простої, якою ми могли б скористатися, не боячись помилитися через непорозуміння. Я постаралась викласти все коротко й чітко, не захаращуючи листа зайвими перепрошеннями та непотрібними подробицями.

Я вже хотіла написати адресу на конверті, коли Лора нагадала мені про одну перепону, яку я випустила з уваги, захопившись складанням листа.

— Але як же нам дістати вчасно відповідь? — спитала вона. — Твій лист прийде в Лондон тільки завтра вранці, а відповідь пошта принесе нам аж післязавтра.

Був тільки один спосіб подолати цю перешкоду: наш повірник мав надіслати нам листа з кур'єром. Я пояснила все це в приписці, де попросила містера Кірла послати до нас кур'єра поїздом, що вирушає з Лондона об одинадцятій годині ранку. Отже, прибувши на нашу станцію о першій годині двадцять хвилин, він міг добутися до Блеквотеру щонайпізніше на другу годину пополудні. Кур'єр мав віддати листа мені особисто в руки й ні в якому разі будь-кому іншому, а також не заходити в зайві розмови з будь-ким із посторонніх.

— А якщо сер Персіваль повернеться завтра ще до другої години, — сказала я Лорі, — то найрозумніше буде тобі зрання піти з дому, прихопивши книжку чи яке рукоділля, й не з'являтися в будинку, поки не приїде кур'єр з листом. Весь ранок я чекатиму на нього тут, щоб не сталось якого непорозуміння. Якщо ми вживемо всіх цих засторог, я сподіваюсь і вірю, що нас не захоплять зненацька. А зараз ходімо вниз, до вітальні. Сидячи отак удвох довго, взаперті, ми можемо збудити зайву підозру.

— Підозру? — повторила вона. — Чию підозру можемо ми збудити, коли сер Персіваль поїхав? Ти маєш на увазі графа Фоско?

— Можливо, Лоро.

— Він починає і тобі так дуже не подобатись, як мені, Меріан.

— Ні, «не подобатися» — це не ті слова. У цьому виразі є завжди якась частка зневаги. А в графові Фоско я не добачаю нічого такого, що можна було б зневажати.

— Чи ти часом не боїшся його?

— Може, й боюсь — трішки.

— Боїшся його, після того, як він заступився за нас сьогодні?

— Так. Я боюсь його заступництва дужче, ніж сваволі сера Персіваля. Згадай, Лоро, що я тобі сказала в бібліотеці. Чини як хочеш, тільки не роби графа своїм ворогом!

Ми зійшли вниз. Лора усамітнилась у вітальні, а я попрямувала з листом до поштової сумки, що висіла в холі на стіні біля вхідних дверей.

Надвірні двері були відчинені, й, минаючи їх, я побачила графа Фоско з дружиною — вони стояли надворі, на сходах, обличчями до мене, й про щось розмовляли.

Якось поквапливо графиня увійшла в хол і спитала мене, чи не можу я вділити їй п'ять хвилин для конфіденційної розмови. Трохи здивована подібним проханням із боку такої особи, я