Жінка у білому - Вилки Коллінз

— Тихіше, мій добрий друже, тихіше!

Сер Персіваль трохи повагався, а тоді ступив кілька кроків до мене й, на мій превеликий подив, попросив у мене пробачення.

— Я перепрошую, міс Голкомб, — сказав він. — Останнім часом щось у мене негаразд із нервами; боюсь, що я став трохи дратівливий. Але я хотів би знати, чого місіс Катерік заманулося прийти сюди. Коли це було? Хто ще, крім економки, бачив її?

— Думаю, більш ніхто, — відповіла я.

Граф знову втрутився.

— То чи не краще розпитати про це саму економку? — порадив він. — Чом би вам, Персівалю, не звернутися негайно до першоджерела інформації?

— Ай справді! — погодився сер Персіваль. — Звісно ж, треба було спочатку розпитати саме її. Який-бо я телепень, що сам не додумався до цього!

Сказавши так, він зараз же рушив додому, не чекаючи на нас.

Щойно сер Персіваль повернувся до нас спиною, я зрозуміла причину графового втручання, якої спочатку не могла збагнути. Він просто засипав мене запитаннями про місіс Катерік та про мету її відвідин Блеквотер-Парку, чого не зміг би зробити в присутності свого друга. Я відповідала йому так коротко, як тільки дозволяла мені ввічливість, бо твердо вирішила тримати його на відстані й не заходити з ним у відверті розмови. Одначе Лора мимохіть допомогла йому вивідати у мене все, що я знала, — вона сама почала мене розпитувати. Довелося відповідати їй, щоб не опинитися в незавидному й фальшивому становищі хранительки таємниць сера Персіваля. Тож за десять хвилин граф знав про місіс Катерік усе, що й я знала; довідався він також і про ті події, що так дивно пов'язали нас із її дочкою Анною після того, як Гартрайт був здибався з нею.

Видно було, мої відомості справили на нього незвичайне враження.

Дарма, що він близький друг сера Персіваля і начебто добре загалом обізнаний з його справами, та досі він, схоже на те, нічого не знав про Анну Катерік і про її історію. Тепер, коли я переконалася, що сер Персіваль приховав цю таємницю навіть від свого найкращого друга, історія Анни Катерік видалася мені ще підозрілішою. Граф жадібно спивав кожне слово, що злітало з моїх уст; його вигляд, жести — все виказувало ненаситну цікавість. Різна буває цікавість, але ні з чим не переплутаєш цікавості, що йде від щирого подиву, — і саме таке непідробне почуття я чи не вперше в житті побачила на графовому обличчі.

Отак обмінюючись запитаннями та відповідями, ми неквапом верталися разом додому через ялинову посадку. Перше, що ми побачили, підійшовши до будинку, була двоколка сера Персіваля перед парадними дверима. Кінь був уже впряжений, і конюх у робочій куртці чекав поруч. Якщо судити з цієї несподіваної переміни, допит економки дав якісь важливі наслідки.

— Чудовий кінь, друже мій! — якомога приязніше, по-панібратськи заговорив граф до конюха. — Це ви правитимете ним?

— Я не їду, сер, — відповів той, поглядаючи на свою робочу куртку й гадаючи, певне, чи не прийняв її чужоземний пан за кучерську ліврею. — Мій хазяїн сам правитиме.

— Ага! — мовив граф. — То він сам правитиме? Дива! Мавши вас, чого б йому братися за це самому? Невже він хоче зморити цього чудового, лискучого коня, невже пожене його в далеку дорогу?

— Не знаю, сер, — відказав конюх. — Це й не кінь, а кобила, коли ваша ласка, сер. Найбистріша з усіх коней, що в нас на стайні. А звати її Руда Моллі, сер, і вона може бігти довго без утоми. Коли сер Персіваль їде недалеко, то бере Ісаака Йоркського.

— А коли далеко їде, то бере вашу бистру, блискучу Руду Моллі?

— Так, сер.

— Логічний висновок, міс Голкомб, — звернувся до мене граф, жваво крутнувшись на закаблуках,— сер Персіваль їде сьогодні десь далеко.

Я промовчала. Я зробила свій власний висновок: з економчиної розповіді й з того, що бачила перед себе, — але не хотіла ділитися ним із графом Фоско.

Коли сер Персіваль був у Камберленді, гадала я сама собі, він ходив пішки аж на Тоддів Кут розпитати про Анну. Певне, й тепер він, заради Анни, ладен їхати аж у Велмінгам, щоб розпитати місіс Катерік про неї.

Ми всі увійшли в будинок. Коли ми переходили хол, назустріч нам із бібліотеки швидко вийшов сер Персіваль. Він був блідий і схвильований, але, попри все це, звернувся до нас так люб'язно, як тільки міг.

— Я дуже шкодую, що мушу залишити вас — мушу їхати далеко, у невідкладних справах, — почав він. — Завтра в першій половині дня я повернусь, але перед від'їздом хотів би залагодити ту дріб'язкову формальність, про яку я вам уже казав. Лоро, чи не зайдете ви до бібліотеки? Це не забере й хвилини — проста формальність. Графине, чи можу я потурбувати й вас? Вас, Фоско, й графиню я хочу попросити лише засвідчити підпис — більш нічого. Ходімо зараз же та й покінчімо з цим.

Він відчинив перед ними двері бібліотеки, пропустив усіх а тоді зайшов сам, тихо причинивши двері.

Я ще з хвилину постояла в холі — серце моє калатало, тяжке передчуття гнітило душу. Тоді пішла до сходів і поволі піднялась нагору, до своєї кімнати.

IV

17 червня

Я тільки взялася за ручку своїх дверей, коли чую: гукає мене знизу сер Персіваль.

— Я мушу попросити вас зійти до нас знов, міс Голкомб, — сказав він. — Це не моя вина, а Фоско. Він почав висувати якісь безглузді заперечення проти того, щоб його дружина була одним із свідків, і змусив мене просити вас прийти до нас у бібліотеку.

Я негайно пішла туди разом із сером Персівалем. Лора чекала біля письмового стола, тривожно мнучи в руках свого солом'яного бриля. Мадам Фоско сиділа в кріслі біля неї, незворушно милуючись своїм чоловіком, а той стояв у протилежному кутку бібліотеки біля вікна, общипуючи засохлі листочки з квітів на підвіконні.

Щойно я стала на порозі, граф поспішив до мене, щоб пояснити, в чім річ.

— Тисячу разів перепрошую, міс Голкомб, — заговорив він. — Ви ж знаєте, як відгукуються англійці про моїх співвітчизників. В уяві добродія Джона Буля ми, італійці, всі лукаві та недовірливі з природи. Вважайте, коли хочете, що я не кращий за решту моїх краян. Я — лукавий італієць, недовірливий італієць. І ви так подумали, дорога моя