Марія Стюарт - Стефан Цвейг

того, ще й цілий світ дізнався про провину Ма­рії Стюарт і всім стало відомо, що порядні та чесні лорди збунтувалися тільки внаслідок суто морального обурення, копії листів послали на всі іноземні двори, й отак на Марію Стюарт публічно поставили тавро злочинниці. З цим червоним знаком на чолі, сподіваються Морей і лорди, вона вже ніколи не наважиться вимагати корону на свою провинну голову.

Але Марія Стюарт надто замурована в своїй королівській самовпевненості, щоб лайки або ганьба могли принизити її. Жодне тавро, відчуває вона, не може спотворити її чоло, прикрашене королівською діадемою і помазане священною оливою покликання. Жоден вирок і ніякий наказ не змусять її схилити голову; що сильніше прагнуть примусити її змиритися з дрібною і безправною долею, то рішучіше обурюється вона. Таку долю не можна замкнути надовго, вона висаджує в повітря всі мури і рве всі греблі. А коли ту волю закувати в кайдани, вона струснеться так несамовито, що здригнуться мури і серця.

Розділ 16. Прощання зі свободою
Літо 1567-го — літо 1568 року

Похмурі й трагічні сцени трагедії Босвелла міг би тільки Шекспір довершено перетворити в поетичний твір; а лагідний, романтично-сентиментальний епілог у замку Локлівен написав інший, менший митець: Вальтер Скотт. І все-таки тому, хто читав його змалку, ще хлопчиком, він у душі видаватиметься правдивішим за історичну правду, бо в деяких рідкісних, сприятливих випадках гарна легенда бере гору над дійсністю. Ми всі, молоді й палкі люди, любили ті сцени, як образно закарбувалися вони в наших душах, як пройнялися наші душі співчуттям! Адже всі романтично зворушливі елементи тут немов уже були наготові, щоб сплестися в сюжет: жорстока сторожа, що пильнувала невинну принцесу, наклепники, які зганьбили її честь, вона сама, молода, добра й гарна, що вміла, мов чарами, обертати суворість ворогів у лагідність, спонукати чоловічі серця до лицарської допомоги. Не менш романтичні, ніж мотив, і декорації: похмурий замок серед гарного озера. З пласкої покрівлі затуманені очі прин­цеси можуть бачити гарну шотландську країну з її лісами та горами, привабливістю і красою, а десь там далі котить хвилі Північне море. Вся поетична сила, що була прихована в серці шотландського народу, могла б зосередитись і кристалізуватися навколо цієї романтичної доленосної миті своєї улюбленої королеви, а коли така легенда вже сформована і довершена, тоді вона глибоко й невіддільно проникає в кров народу. Кожне покоління по-новому розповідає її і вірить у неї, немов нев’януче дерево, рік у рік дає вона новий цвіт, жалюгідно й занедбано лежать поряд із цією вищою істиною паперові документи, які повідомляють про факти, бо те, що колись було створене гарним, зберігає завдяки тій красі своє право. А коли згодом, набувши зрілості та недовіри, намагаються знайти правду позаду зворушливої легенди, та правда зухвало протвережує, здається, ніби зміст вірша переказують холодною сухою прозою.

Але небезпека кожної легенди полягає в тому, що вона замовчує справді трагічне на догоду просто зворушливому. Тож і романтична балада про ув’язнення Марії Стюарт у Локлівені приховує її справжню, найглибшу, найбільш людську нужду. Вальтер Скотт наполегливо забуває розповісти тільки про одне: та романтична принцеса була тоді вагітна від убивці свого чоловіка, тож насправді саме це становило її найтяжчу душевну муку в ті страхітливі місяці приниження. Адже коли дитина, яку вона носить у своєму лоні, прийде на світ раніше, ніж можна було б сподіватися, тоді в не­помильному календарі природи можна підрахувати, коли вона фізично віддалася Босвеллу. Дня і години ніхто не знає, але, хай там як, то був згідно з правом і звичаєм недозволений час, бо кохання було або перелюбом, або нестримані­стю, можливо, відбувалося в періоді жалоби за померлим чоловіком, у Сетоні й під час тих дивних мандрів від замку до замку, а можливо, і, мабуть, справді, ще раніше, ще за життя її чоловіка, але ганебне і те, і те. Всю скруту цієї опанованої розпачем жінки можна зрозуміти тільки тоді, коли пригадати, що народження дитини Босвелла календарно ясно розкрило б усьому світові, коли зародилася злочинна пристрасть.

Але запинало з цієї таємниці не знімуть ніколи. Ми не знаємо, на якому етапі була вагітність Марії Стюарт, коли її привезли в Локлівен, не знаємо, коли вона звільнилася від свого душевного страху, не знаємо, чи дитина народилася жива або мертва, не знаємо нічого однозначно ясного, не знаємо, скільки тижнів або місяців мав цей плід перелюбу, коли його прибрали зі світу. Тут усе тільки пітьма й припущення, бо один свідок промовляє проти другого, і тільки одне є певним: Марія Стюарт, певне, мала слушні причини приховувати дати свого материнства. В жодному листі, жодним словом — уже це підозріле — вона не згадувала про дитину Босвелла. Згідно з повідомленням Но, особистого секретаря Марії Стюарт (що сама наглядала за створенням того документа), вона передчасно народила на світ двох нежиттєздатних близнюків, — передчасно, і тут можна додати припущення, що передчасно не зовсім випадково, бо саме свого аптекаря взяла вона з собою в ув’язнення. Згідно з іншою, теж не підтвердженою версією дитина була дівчинкою, що живою народилася на світ, потім її потай завезли до Франції, де вона й померла в одному жіночому монастирі, не знаючи про своє королівське походження. Але жодне вгадування не допоможе в цій незбагненній сфері і ніякі балачки, тут факти приховані навіки. Ключик до цієї останньої таємниці Ма­рії Стюарт утопився в глибинах озера Локлівен.

Але вже сам факт, що охоронці Марії Стюарт допомогли їй приховати таку небезпечну для її честі таємницю, як народження або передчасне народження того бастарда в замку Локлівен, свідчить, що вони не були лихою тюремною сторожею, як чорним на чорному змалювала їх романтична легенда. Леді Дуґлас із Локлівену, якій доручили Марію Стюарт, понад тридцять років тому була коханою жінкою її батька, народила шістьох дітей від Якова V, серед них як найстаршого й графа Морея, перше ніж вийшла заміж за графа Дуґласа з Локлівену, якому теж подарувала сімох дітей. Жінка, що сама пережила муки тринадцятьох пологів і сама страждала від душевної