Марія Стюарт - Стефан Цвейг

муки, бо ж її перші діти були визнані нешлюбними, була краще здатна, ніж будь-яка інша жінка, зрозуміти клопіт Марії Стюарт. Уся суворість, яку їй приписують, — певне, вигадка і брехня, тож можна припустити, що вона ставилася до ув’язненої лише як до почесного гостя. Марія Стюарт жила в цілій анфіладі кімнат, мала з собою свого куховара, аптекаря, чотирьох або п’ятьох жінок як прислугу, її свобода в замку ніяк не була обмежена, здається, ніби їй навіть дозволяли їздити на лови. Коли звільнитися від усієї романтичної сентиментальності і спробувати бути справедливим, ставлення до Марії Стюарт слід назвати цілком поблажливим. Адже зрештою — романтизм забуває про це — ця жінка завинила принаймні у великому недбальстві, коли через три місяці після вбивства чоловіка вийшла заміж за вбивцю, і навіть сучасний суд міг би в найкращому випадку звільнити її від провини в співучасті з огляду на такі пом’якшувальні обставини, як затьмарення розуму або патологічна залежність. Тож коли цю жінку, що своєю скандальною поведінкою збурила свою країну й обурила всю Європу, на якийсь час силоміць примусили до спокою, це стало добром не тільки для країни, а й для неї самої. Адже протягом тижнів життя взаперті стривожена жінка нарешті мала нагоду заспокоїти свої надміру подразнені нерви, відновити внутрішню твердість волі, яку зруйнував Босвелл; власне, арешт у Локлівені на кілька місяців захистив надміру зухвалу жінку від найнебезпечнішого: від її власного неспокою й нетерпіння.

Це романтичне ув’язнення слід передусім назвати м’яким покаранням за таку силу дурниць, якщо порівняти з карою, яка спіткала спільників і коханого Марії Стюарт. Адже як по-іншому поставилася доля до Босвелла! Зграя лордів, незважаючи на дану обіцянку, ганялася за оголошеним поза законом по суходолу й по морю, за його голову пообіцяли тисячу шотландських крон, і Босвелл знає, що за такі гроші навіть його найкращий друг у Шотландії зрадить його і продасть. Але легко зловити цього зухвальця не вдається: спершу він спробував зібрати своїх borderers для останнього опору, а потім утік на Оркнейські острови, щоб звідти почати війну проти лордів. Але Морей послав навздогін за ним на острови чотири кораблі, і гнаний чоловік лише на превелику силу втік на жалюгідній горіховій шкаралупі у відкритий океан. Там його захопила буря. З роздертими вітрилами барка, призначена лише для плавання вздовж узбережжя, пливе до Норвегії, де її зрештою затримав данський військовий корабель. Босвелл намагається лишитися невпізнаним, щоб уникнути видачі. Позичає в матросів звичайний одяг, нехай краще його вважають за пірата, ніж за короля Шотландії, якого намагаються зловити. Але зрештою його впізнали, возили з місця на місце, якийсь час він жив у Данії на свободі, і вже здавалося, ніби він щасливо врятувався. Але палкого здобичника жінок спіткала несподівана помста: його становище погіршилося через те, що одна данка, яку він давніше спокусив, пообіцявши одружитися, подала на нього скаргу. Тим часом уже і в Копенгаґені точніше дізналися, в яких злочинах звинувачують Босвелла, і відтоді сокира всякчас витає над його головою. Дипломатичні кур’єри сновигають туди і сюди, Морей вимагає його видачі, а ще нестямніше вимагає Єлизавета, щоб мати головного свідка проти Марії Стюарт. Але французькі родичі Марії Стюарт потай подбали, щоб данський король не видав цього небезпечного свідка. Умови ув’язнення стають відтепер дедалі суворіші, проте в’язниця — єдиний захист Босвелла від помсти. Чоловік, що в битві сміливо й зухвало став би проти сотні ворогів, тепер щодня боїться, що його в кайданах пошлють на батьківщину і, піддавши всім можливим тортурам, стратять як убивцю короля. Його ненастанно переводять із в’язниці у в’язницю, замикають у дедалі тіснішу камеру, дедалі суворіше тримають за ґратами і мурами, мов небезпечного звіра, і невдовзі Босвелл уже знає, що тільки смерть порятує його. Здоровий, пов­нокровний чоловік, пострах для ворогів та жіночий улюб­ленець, животіє в страхітливій самотності та бездіяльності тижні за тижнями, місяці за місяцями, роки за роками, і цей величезний згусток життя загниває живцем і гине. Для цього нестримного чоловіка, що добре почувався тільки в надміру сили, тільки в безмежній свободі, полюбляв шаленство ловів серед лук, мчав із вірними прихильниками на битви, брав жінок в усіх країнах і насолоджувався витворами духу, ця огидна бездіяльна самотність поміж холодних, німих і темних стін, ця порожнеча часу, що розчавлює повноту життя, тяжча за тортури і тяжча за смерть. Повідомляли, — і ті повідомлення можна назвати вірогідними, — що він шаленів, мов скажений, шарпаючи залізні ґрати, і, збожеволівши, жалюгідно загинув. З-поміж усіх численних, хто через Марію Стюарт зазнав смерті та мук, цей чоловік, якого вона найдужче любила, мав найдовшу і найстрахітливішу покуту.

Але чи думає Марія Стюарт ще про Босвелла? Чи діють чари залежності ще й на відстані, а чи пекуче кільце тихо й повільно слабне? Про це нічого не відомо. Це питання також лишилося таємницею, як і багато інших питань у її житті. Тільки одне ми приголомшено помічаємо: тільки-но одужавши після пологів, тільки-но звільнившись від материнського тягаря, Марія Стюарт як жінка знову справляє давні чари, знову від неї поширюється неспокій. Знову, вже втретє, вона втягує в коло своєї долі молодого хлопця.

Слід завжди повторювати й нарікати: портрети Марії Стюарт, які дійшли до нас, намальовані здебільшого пензлем пересічних художників і не дають нам змоги прозирнути її справжню сутність. Ті портрети завжди лише холодно й плас­ко показують нам привабливе, спокійне, приязне, симпатичне й лагідне личко, проте не дають змоги здогадатися про чуттєву принадність, яку безперечно повинна була мати ця незвичайна жінка. Марія Стюарт, напевне, випромінювала якусь особливу жіночу силу, бо всюди здобувала собі друзів, навіть серед ворогів. І як наречена, і як удова, на будь-якому троні і в будь-якій в’язниці вона вміє створити навколо себе ауру симпатії і зробити навколишнє повітря лагідним і приязним. Тільки-но приїхавши в Локлівен, Марія Стюарт одразу зробила молодого лорда Рутвена, одного зі своїх охоронців, таким поступливим, що лорди були змушені забрати його. Скоро лиш він покинув замок, як Марія Стюарт зачару­вала вже іншого: молодого лорда Джорджа Дуґласа з Локліве­ну. Минає кілька тижнів — і син вартової вже ладен зробити все для Марії Стюарт і справді був найвірнішим і найвідданішим помічником під час її втечі.

Чи був він лише помічником? Чи не став молодий Дуґлас для Марії Стюарт