Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

Єва вдягнена дуже гарно, на ній сукня від ХХ, яка водночас відзначається скромністю й вишуканою елегантністю. Вони проходять і сідають на свої місця біля самого подіуму, поруч із площадкою, відведеною для фотографів, де ті вже починають розставляти свою апаратуру.

До них підходить один із журналістів і ставить звичне запитання:

— Пане Хусейн, який фільм із тих, що ви вже бачили, вам видався найкращим?

Відповідь також не позначена оригінальністю:

— Я вважаю передчасним висловлювати якусь думку. Я бачив багато гарних та цікавих фільмів, проте волію дати їм остаточну оцінку по завершенні фестивалю.

Насправді ж він не бачив жодного фільму. Згодом він запитає в Джибсона, який же з фільмів було визнано «найкращим фільмом року».

Білява дівчина, дуже чемна й дуже добре вдягнена, просить репортера відійти. Вона запитує, чи прийдуть вони на коктейль, який уряд Бельгії влаштовує після показу. Повідомляє, що тут присутній один із міністрів, який хотів би поговорити з ним. Хамід обмірковує запрошення, він думає про те, що ця країна вкладає дуже великі гроші в те, щоб її модельєри могли вийти на широку міжнародну арену й у такий спосіб допомогли їй відновити блиск, який вона втратила після того, як її африканські колонії здобули незалежність.

— Атож, ми прийдемо випити по келиху шампанського, — каже він.

— Якщо не помиляюся, то в нас відразу після показу зустріч із Джибсоном, — каже Єва.

Хамід визнає, що й справді забув про призначену зустріч, але він неодмінно сконтактується з міністром потім.

Кілька фотографів помічають, що вони тут, і починають клацати апаратами. У ці хвилини вони тут єдині особи, які можуть зацікавити пресу. Трохи згодом з’являються кілька манекенниць, які мали бучний успіх у минулому, вони позують і всміхаються, дають автографи кільком погано вдягненим особам, що сидять у партері й роблять усе можливе для того, щоб їх помітили, — у сподіванні, що їхні обличчя знову з’являться на сторінках преси. Фотографи обертаються до них, знаючи, що роблять це, щоб виконати свій обов’язок та задовольнити своїх редакторів, жоден зі знімків не буде надрукований. Мода — це сьогоднішній день; манекенниць трирічної давності — за винятком тих, котрі зуміли затриматися на сторінках газет і журналів, завдяки скандалам, що їх майстерно роздмухали їхні агенти, або завдяки тому, що справді змогли виділитися із загальної маси, — тепер пам’ятають лише ті люди, які юрмляться за металевими загорожами, що їх ставлять перед готелями, або старі дами, що не встигають за тією швидкістю, з якою змінюються речі у світі.

І старі моделі (а «старими» вважають дівчат, що досягли фатального віку в 25 років) чудово це розуміють і з’являються тут не тому, що сподіваються знову вийти на подіум: межа їхніх сьогоднішніх мрій — здобути бодай якусь роль у фільмі або стати ведучою однієї із телевізійних передач.

Хто ж сьогодні вийде на подіум, окрім Жасмини, заради якої і прийшов сюди він, Хусейн?

Безперечно, тут не буде жодної з чотирьох або п’ятьох топ-моделей світу, бо вони роблять тільки те, що їм хочеться, заробляючи величезні гроші, і їм немає найменшого інтересу з’явитися в Канні, щоб сприяти успіху когось іншого. Хамід сподівається побачити тут двох або трьох моделей класу А, таких, як Жасмина, що зароблять по півтори тисячі євро за сьогоднішній вихід; для цього треба мати харизму, а головне — перспективу в індустрії моди. Ще дві або три моделі належатимуть до класу В, це професіоналки, які досконало вміють ходити по подіуму, мають адекватні силуети, але не мають щастя бути запрошеними на всілякі гала-вечірки та врочисті події — їм платять по шістсот-вісімсот євро. Решту групи складуть манекенниці класу С, дівчата, вже затягнуті в круговерть показів, але які одержують лише по двісті-триста євро, поки «не набудуть необхідного досвіду».

Хамід знає, щó відбувається в думках дівчат цієї третьої групи: я досягну успіху. Я всім покажу, на що я спроможна. Я стану однією з найуславленіших моделей планети, навіть якщо для цього мені доведеться переспати з кількома чоловіками набагато старшого віку.

Проте чоловіки набагато старшого віку не такі дурні, якими вони їх вважають. Більшість цих дівчат ще не досягли повноліття, і за сексуальні розваги з ними можна потрапити до в’язниці майже в усіх країнах світу. Тим більше, що вони перебувають у полоні ілюзій, дуже далеких від дійсності. Адже сексуальної поступливості не досить для того, щоб досягти вершини; для цього треба мати й дещо інше.

Харизму. Щастя. Надійного й кваліфікованого агента. Уміння обрати слушний момент. А вивчення суспільних тенденцій доводить, що дівчата, які вступають у світ моди, не мають найменшого уявлення про те, який момент треба вважати слушним. Хамід читав останні дослідження, й тому він знає: усе свідчить про те, що публіка стомилася дивитись на химерні створіння невизначеного віку, хворі на анорексію та з провокативним поглядом. Сьогодні агенції кастингу (які добирають манекенниць) шукають щось таке, що знайти неймовірно важко: дівчат, які нічим не відрізняються від тих, що живуть у сусідньому помешканні з вами. Тобто дівчат абсолютно нормальних, котрі вселяють усім, хто дивиться на афіші та на сторінки спеціалізованих журналів, відчуття:

«Я така сама, як і вона».

А зустріти сьогодні надзвичайну жінку, що здалася б вам «звичайною, нормальною людиною», — це завдання майже неможливе.

Минув той час, коли манекенниці служили модельєрам ходячими вішаками. Хоча, звісно, набагато легше показати особливості тієї або тієї марки одягу на людині худій. Минув і той час, коли марки шикарного чоловічого одягу показували на вродливих моделях; такий спосіб набув поширення в добу япі[4]наприкінці 80-х років, але сьогодні він геть вийшов