Химера - Михайло Савович Масютко

— У самій воді, в якій нема потрібних для живлення бактерій, не виросте нічого. А бактерії — це вже є живі організми.

— Це справді цікаво, — задумався Андрій, — тут направду якесь зачароване коло. Як же ж ви поясните початок життя на землі.

— Якщо ви шукатимете початок життя за методом сучасного матеріалізму, тобто, від найпростішого до найскладнішого, то ви цього початку ніколи не дошукаєтеся. З нічого нічого не утворюється. Якби земля не мала сама в собі життя, то це життя саме по собі на ній ніколи б не утворилося.

Ефір деякий час помовчав, давши Андрієві подумати, а потім продовжував:

— Я думаю, що мені нема потреби вам доказувати, що сонце виділяє з себе стільки енергії, що ця енергія давно вже перевищила всі його запаси, що сонце в силі управляти всіма планетами його системи і надавати сили до життя найдрібнішій комасі та рослинці на тих же планетах. Звідки ця сила? Річ у тім, що землю не можна розглядати відірвану від сонця, а сонце не можна розглядати відірвано від усіх процесів космосу. Сонце є лише один із джерел боротьби двох протилежних сфер у безмежному космічному процесі. З цих сфер і концентрується сила в сонці, постійно поступають все нові агенти з однієї і другої сили, що й створює таку величезну енергію.

Отже, сонце — це один з вузлів боротьби антагоністів, а земля — маленьке сонце, його дитя, яке перебуває на стадії завмирання. На землі ця боротьба виявляється у слабкому, кволому процесі, який люди називають життям.

— Вибачте, — знову втрутився Андрій, — це дещо нагадує філософію Платона, який стверджував, що життя на землі є лише слабкий відбиток дії потойбічних сил.

— Не заперечую, — відповів Ефір на Андрієве зауваження. — Платон правильно зрозумів, що земне життя не може походити з мертвого каменя, що воно не може бути самонародженим, він правдиво відчув керуючу силу над людським існуванням. А Платонові треба вірити, бо чи й була на землі голова після нього, яку можна зрівняти з Платоновою головою.

Ваш матеріалізм зображає виникнення життя на землі так: була земля, розпечена куля. Причому цю розпечену кулю матеріалісти уявляли собі, як звичайний процес горіння. Куля ця охолола. Стався якийсь надзвичайний стрибок, і з каміння, і води, які утворилися на поверхні землі, виникло життя.

Насправді справа виглядала зовсім інакше. Земля, у вигляді розпеченої кулі, є не що інше, як життя, помножене своєю енергією в мільярди разів, проти сучасного земного життя.

— Дозвольте мені вас перебити, — не втримався знову Андрій. — Думаю, що на розпеченій кулі—землі температура була не нижча, ніж зараз на сонці, так?

— Приблизно така.

— Чи могло бути при такій температурі якесь життя? Чи могла бути вода при такій температурі, без якої не живе жодна рослина й тварина.

— Ось тут якраз і виявляється ваше метафізичне, а не діалектичне розуміння світу. Ви життя розумієте тільки таким, яким ви його бачите зараз довкола себе на землі.

Насамперед мушу вам сказати, що ви знаєте й без мене, всі ті елементи, які є на землі нині, були в землі розпечені, лише в інших співвідношеннях. Зміна співвідношень елементів, яка створилася внаслідок неостаточної перемоги однієї сфери над іншою, привела до тої форми життя, яку ми зустрічаємо на землі нині.

Та й навіть тепер на землі різні істоти живуть у різних оточеннях і різних температурах. Людина у воді гине від відсутності належної кількості повітря, риба гине на землі від надлишку повітря. Для моржа не може бути життя під пекучим сонцем Африки, для крокодила не може бути життя в льодовій воді Антарктиди.

Отже, поняття про максимум чи мінімум температури життя поняття відносне. Та й сама температура існує лише там, де існує атмосфера. Процеси на сонці, чи на якомусь іншому вузлі зоряної системи, не можна ототожнювати з фізичними процесами земного горіння. Яка температура на сонці — людина не знає, вона лише думає, що там має бути висока температура. Але ж сонячні промені набирають сили своєї, гріють і обпікають землю, тільки тоді, коли проникають в земну атмосферу, коли досягають лона землі, подібно до того, як промінь дзеркало може гріти якийсь предмет, а саме дзеркало залишається зовсім холодним. Можливо, проміння земних вод не меншою мірою, ніж сонячне проміння землі, огрівають супутника землі — місяць. Життя є і на сонці, і в усіх космічних процесах, лише звичайно, своєю формою воно нічим не нагадує те життя, яке є нині на землі. На землі життя розвивалося так: єдиний життєвий процес зі зміною оточення, унаслідок специфічних умов, які створилися на землі через перемагання одних антагоністів іншими, став розпадатися на окремі ділянки.

Своєрідні умови землі привели до того, що й ці ново-створені джерела життя дедалі ділилися та подрібнювалися і набирали своєрідної форми в боротьбі за своє існування. Поступово почали виділятися окремі життєві індивіди.

Довший час цієї роботи ці окремі індивіди-організми дедалі удосконалювали свій зовнішній вигляд відповідно до тих умов, в яких вони перебували, водночас остаточно не розриваючи зв’язків з тими первісними джерелами життя, з яких вони вийшли. Цього зв’язку вони дотримуються і в сучасному вигляді життя. Певні породи тварин, птахів, комах чи рослин тісно зв’язані однією життєвою силою, хоч зовнішньо ці індивіди набрали цілком незалежного існування.

Цей поділ окремих джерел колись єдиного життя на життєві індивіди не закінчився й понині. Деякі живі організми та рослини ще й нині продовжують ділитися шляхом простого відокремлення своїх частин. Візьміть для прикладу хоч би амебу, з рослин — столітник (алоє). Значна кількість рослин ділиться способом простого відокремлення своїх частин, водночас набираючи способу насіневого розмноження (верба, виноград, картопля та інші). Це є доказом того діалектичного розвитку життя, про який я вам доповідаю.

— Пробачте, ці джерела життя мусили ділитися одночасно фізично й психічно, оскільки за вашою теорією названий вами єдиний живий організм землі мав би мати свій інтелект, чи вони ділилися лише фізично, зберігаючи спільне мислення? — запитав Андрій.

— Ви дуже доречно запитали. Відповідаю. Спочатку вони ділилися фізично, зберігаючи