Химера - Михайло Савович Масютко

Дуна немає й одного мільйона пролетаріату на шістсот мільйонів населення? А хіба багато є пролетаріату в Румунії, Болгарії, Албанії, чи в тій же Кореї або Індокитаї? Все ж це сільськогосподарські країни. Тим часом у країнах, які справді промислово розвинені країни, де пролетаріату, здавалася б, має бути найбільше, як ось СІЛА, Англія, Німеччина, Франція, ніякої диктатури пролетаріату не виникає. А на якій підставі прийшов до влади пролетаріат у Росії, коли на початок революційних заворушень у дев’ятсотих роках пролетаріат Росії не становив і три мільйони зі ста шістдесяти мільйонів мешканців царської імперії?

І чому цей пролетаріат такий жорстокий, що йому потрібна така кривава диктатура? Чому він ні з ким не поділяє своєї влади? Навіть селянство — одвічного трударя, виробника засобів існування для всього людства, використовує лише як тимчасового союзника в боротьбі за владу, а тоді нищить.

Чому він, цей пролетаріат, знищує всіх тих, хто хоч трохи інакше думає, ніж вимагають його вожді? Чому він такий кровожерливий, цей пролетаріат? Нащо ж народи допускають його до влади?

Мені здається, що не настільки жорстокий той пролетаріат, як роблять його таким пролетарські вожді. Вожді, які самозванно викликались бути вождями, і які самі далеко не належать до пролетаріату. Та ж вони, ці вожді, з цього незначного прошарку населення, який, фактично, нічого сам не вирішує і який у культурних країнах давно зник з лиця землі, перетворившись у заможного інтелігента — робітника, зробили справжнього упиря всього людства.

Та нехай би той пролетаріат, а радше його самозвані вожді, створили навіть справжній рай на землі, нуль ціна була б тому раю, якщо його збудовано на крові незчисленних жертв».

Андрієві прийшла до голови остання розмова з Ефіром, і він подумав: «Цікаво, як би відповів на всі ці питання Ефір?»

Але тут же відкинув цю думку: «Ні, хай краще не приходить, після нього голова болить».

— Марно ви цураєтеся мене, друже. Я вам шкоди не приношу, здається ви вже переконалися в цьому, — почув Андрій голос із пітьми, що залягала в його кімнаті. — Голова вам болить не від наших розмов, а від перевтом. А втім, якщо вам так небажано мене бачити, я можу покинути вас. Лише знайте, що я не кожну людину відвідую, і якщо вас справді турбують якісь світові проблеми, то не скористатися моїми візитами було б з вашого боку просто нерозумно.

Андрій на цей раз не дуже злякався голосу, оскільки був підготовлений до цього ходом своїх думок, проте заговорив так, ніби був здивований:

— О, ви вже тут, пане Ефіре? Так швидко? Не встиг я подумати про вас, як ви вже біля мене.

— Я тут уже давно. Ось сиджу і слідкую за вашими думками, а ви мене не зауважуєте. Ну що ж? Тепер ви задоволені: відпустку одержали, грошей маєте досить?

— О так! Але ось з виграних мною п’ятидесяти тисяч не видали навіть половини.

— Це нічого. Поки що вам цих грошей вистачить, а як витратите, прибудуть ще.

— А ви звідки знаєте, що прибудуть?

— А звідки я знаю про те, що ви сьогодні виграли гроші? Ви ж мені про це не говорили.

— Справді! Я вам цього не говорив. Звідки ви довідалися? Ви були в ощадкасі?

— Ні, в ощадкасі я не був. Та ж ви мені не повірите, якщо я вам скажу, що виграти ці гроші вам допоміг я.

— Як то так?

— А так: на тиражі виграшів я направив руку, яка тягне жеребки на номер і серію вашої облігації.

— Я вам повірю, якщо ви зараз скажете мені номер тієї облігації, бо ж в такому разі ви мали б добре знати його.

— Номер серії 033532, номер білета 38, — спокійно виговорив Ефір.

Андрій простягнув йому руку на знак подяки.

— Може вам за цю послугу дати якусь частину з мого виграшу? — запитав він Ефіра.

— Мене ваші гроші цікавлять так, як вас торішній сніг. Я виключно для вас це зробив.

— Так, звичайно, нащо вам наші гроші, як ви не з нашої планети, — продовжував Андрій.

— Я сьогодні, — тихим приємним голосом заговорив Ефір, — хотів би продовжити нашу розмову, розпочату в парку. На ті питання, які стурбували вас сьогодні, я дам відповідь згодом. До того ж взагалі вас турбують не лише ті питання, які прийшли вам на думку сьогодні під впливом розмови в ощадкасі. Правда ж?

— Безперечно, так, — відповів Андрій, поринаючи в мислі.

— От хіба вас не цікавлять такі питання, — продовжував Ефір тихим голосом, — як походження світу, як виникнення та розвиток життя на землі, походження людини, сучасний стан людства та його майбутня доля?

— Ці питання не те, що цікавлять мене, а просто з’їдають мій розум, бо на них я ніде не знаходжу такої відповіді, яка б мене задовольнила.

Сказавши це, Андрій зайняв напівсидячи положення та зосередив всю свою увагу на Ефірові, який у ледве освітленій місячним світлом кімнаті виділявся малопомітним силуетом.

— Над першими трьома питаннями, — продовжував Ефір, — людство вже б’ється дуже давно, про що вам відомо. І все ж на сьогодні жодна наука, ніяка філософія не дала ще такої відповіді, яку б можна було назвати правдивою, яку б людський розум не в спромозі був піддати сумніву.

— Це правда, — перебив Андрій, — що відкриє в цій галузі один вчений, те спростує інший. І не знаєш, кому й вірити.

— Так от минулого разу я звернув вашу увагу на те, що весь світ, який оточує нас розвивається у глибокому протиріччі, у жорстокій боротьбі двох начал. Двох начал! Підкреслюю це. Всі явища світу, — говорив я, — перебувають у лещатах зовнішньої і внутрішньої боротьби двох антагоністів. Ви не будете заперечувати проти того, що весь довколишній світ, світ, який ви бачите і відчуваєте, все те, що ви називаєте матерією, складається з живого і неживого, або як говорять ваші вчені, органічної і неорганічної природи, що