Химера - Михайло Савович Масютко
Якщо він справді допоможе мені це зробити, тоді цей привид буде достойний більшої поваги, ніж всі ті люди, яких я знаю».
Андрій ще кілька разів пройшов уздовж кімнати — туди й назад, уже механічно ні про що не думаючи.
Згадав мислі про діалектику, які почув від Ефіра.
«А все-таки цікаві думки він висловлює. У те, що живі організми створилися з єдиного матеріально—інтелектуального процесу повірити трудно. Якось воно не в’яжеться з нашим розумінням світу. А ось те, що на мертвому камені без поживних речовин не проіснував би й однієї секунди живий організм, хоч би навіть і вдалося йому створитися, можна вважати за аксіому. А ця аксіома перевертає все наше уявлення про проходження життя на землі. Цікаві думки висловлює мій приятель Ефір. Варто його слухати далі. Хай собі відвідує мене. Збитків він мені не робить ніяких. Хай.»
Андрій глянув на годинник. Було вже по другій і він пішов спати. Коли Сушко наступного дня після сніданку повертався додому, на вулиці він зустрівся з Ефіром.
Після короткого привітання Ефір сказав:
— Спішу вам прийти на допомогу, поки не прийшло ваше зацікавлення, викликане вчорашньою розмовою. Працюємо сьогодні над вдосконалення вашого апарата. Згода?
— Згода, — відповів Андрій. — Ходімте до хати.
— Але нам треба придбати деякі матеріали, яких бракує для цього у вашій майстерні. їх треба купити.
— Добре. При мені гроші є. Ходім, купимо.
У крамниці «Точприлад» вони знайшли все потрібне.
Повернувшись з покупками до робітні Андрія, вони засіли за роботу. Ефір приміряв і підбирав різні деталі, а Андрій допомагав йому обточувати деякі з них, що не цілком підходили.
Пополудні роботу було закінчено. На кришці Андрієвого апарату «АИС» було встановлено ще один маленький прилад з невеликим дротиком-антеною. Від цього приладу з двох боків відходили шнури — проводи, що єднали його з навушниками. Коли роботу було закінчено, Андрій натягнув навушники на вуха й увімкнув апарат. Відразу почув веселий гамір, що доносився з вулиці.
— Чути добре, — із задоволенням засвідчив він, — але, здається, я через цей апарат буду чути відразу ціле місто.
— Помиляєтесь. Ви будете чути лише те, на що буде наведено об’єктив вашого апарата. Можете переконатись.
Андрій перевів апарат, прислухався і схвально похитав головою.
— Шкода тільки, що ми не зможемо слухати разом через одні навушники.
— О, про мене не турбуйтесь, — відповів Ефір, злегка усміхнувшись — Я зможу слухати, що захочу, і без цього апарата.
— А-а-а… я й забув, що ви не належите до нашої сфери, — пожартував Андрій. — І авторство з вами поділити нема потреби?
— Найменшої потреби.
— Ви дуже вигідний компаньйон.
— Я вам це сказав при першій нашій зустрічі.
— До речі, — трохи подумавши, сказав Андрій. — З вашого вчорашнього викладу мені дещо не зрозуміло.
— Я слухаю.
— З одного боку, ви стверджуєте, що світ — це боротьба двох протилежностей, благородної та неблагородної сили, як ви кажете. Я розумію таку боротьбу, як щось позбавлене єдиного керівництво. Ви цього керівництва й не вказуєте.
З іншого боку, ви стверджуєте, що світ розвивається не хаотично, а закономірно, що за процесами земного життя відчуваєте мудре єдине керівництво.
Припустимо, що благородна сила — це розум, а неблагородна — хаос. Так виходить з вашого викладу, якби наш світ був зіткненням розуму й хаосу, то він виглядав би, думаю, інакше.
— Я наводив вам приклади закономірності розвитку світу, щоб ви уявили собі сили благородної сфери. Але в світі є й незакономірні явища, хаотичні. Наприклад, проросли до життя навесні рослини, щоб зацвісти буйним цвітом і дати початок новому життю, несподіваний мороз побив їх. Люди збудували місто, щоб дати притулок сотням тисяч бездомних, а землетрус перетворив місто на руїни. А хіба майбутня загибель всього життя на землі разом з загибеллю вашої планети не є безглуздям порівняно до того, що досягне у своєму розвитку людство на цій планеті?
Однак на цьому етапі розвитку життя на землі ви значно відчуваєте закономірність його, тобто силу дії благородної сфери. Але ви також не можете не відчути і силу неблагородної сфери.
Про це ми ще поговоримо з вами, а зараз розстанемося. Вам час обідати. На разі бувайте здорові. Сьогодні ввечері зустрінемося знову.
— Ефір швидкими кроками вийшов за двері. Андрій, помивши руки, зібрався на обід.
— А все-таки, химера цей Ефір, примара чи галюцинація — я маю від нього реальну користь. На слуховий апарат мого приладу я витратив би ще кілька років, а з ним ми зробили його за кілька годин.
По обіді Сушко читав книжку Конан-Дойля, аж поки в кімнаті не посутеніло. Коли вже його очі не розрізняли літер на білому папері, він покинув читати і, не вмикаючи світла, поринув у роздуми.
— Як все-таки тяжко пізнати людину, — думав він, — її наміри, відрізнити в ній добро від зла, світло від тьми. Деколи зустрічаєш людину, про яку складається в тебе враження, що вона тобі лише добра бажає, а згодом виявляється, що то був твій ворог. Наскільки треба бути проникливим, щоб тут не помилитися. Навіть маючи спостережливість Шерлока Холмса, не пізнаєш намірів свого ближнього, а чого тільки можна навчитися від нього. Боже мій! Та ж людина часом робить таке, на що не здатний найхижіший звір.
Але ж хіба мало робить людина добра? Людина дійсно-таки загадкова істота. В її душі справді ніби то жорстоко воюють між собою дві антагоністичні сили — добро і зло…
