Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Розділ XІX

Батько повернувся з прогулянки до рибного ставка – і відчинив двері у вітальню якраз у розпал атаки, в ту хвилину, коли дядько Тобі підіймався на гласис. – Трім опустив свою зброю – ніколи ще дядько Тобі не бував застуканий під час такого скаженого галопу на своєму конику! Ах, дядько Тобі! коли б не було завжди готове красномовство мого батька цілком поглинене серйознішою темою – яких би ти зазнав знущань разом із нещасним твоїм коником!

Батько повісив капелюх таким же спокійним і рівним рухом, як він його зняв; кинувши побіжний погляд на безлад у кімнаті, він узяв один зі стільців, що слугували складовою частиною пролому капрала, поставив його проти дядька Тобі, сів і, тільки-но було прибрано зі столу і двері у вітальню було зачинено, вибухнув такою скаргою.

Скарга мого батька

– Марно довше, – сказав батько, звертаючись стільки ж до прокляття Ернульфа, що лежало в кутку на полиці каміна, – скільки й до дядька Тобі, який під каміном сидів, – марно довше, – сказав батько монотонним голосом стогнія, – марно довше боротись, як робив я, з цим найбезрадіснішим із людських переконань, – я тепер ясно бачу, що, чи за мої гріхи, брат Тобі, чи за гріхи і безрозсудність родини Шенді, небу завгодно було пустив в хід проти мене найважчу свою артилерію і що точка, на яку спрямовано всю сила її вогню, є благополуччя мого сина. – Така канонада, брате Шенді, рознесла б дощенту всесвіт, – сказав дядько Тобі, – якби її розпочати. – Нещасний Трістрам! дитя гніву! дитя немічності! перешкоди! помилки! і незадоволення! Чи є яке-небудь нещастя або лихо в книзі зародкових зол, здатне розхитати твій скелет або сплутати волокна твого тіла, яке не звалилося б тобі на голову ще перш, ніж ти з’явився на світ? – А скільки бід по дорозі туди! – скільки бід потім! – зачатий на схилі днів твого батька – коли сили його уяви, а також сили тілесні йшли на спад – коли первинна теплота й первинна волога, елементи, яким належало упорядкувати твій тілесний склад, остигали і висихали, так що для закладки основ твого буття не залишалося нічого, окрім величин негативних, – плачевно це, брате Тобі, коли так вимагались усі види маленької допомоги, яку могли надати турбота і увага з того й іншого боку! Зазнати такої поразки! Ви знаєте, як воно було, брате Тобі, – занадто сумна це історія, щоб її повторювати зараз – коли нечисленні життєві духи, які я ще мав і з якими мала бути переправлена пам’ять, фантазія і жвавість розуму, – було всі розсіяно, приведено в замішання, засмучено, розігнано й послані до дідька. —

– Тут, здавалося б, пора покласти край цьому переслідуванню нещасного – і хоч би у вигляді досліду спробувати – чи не може поправити справу спокійний і рівний настрій вашої невістки протягом дев’ятимісячної вагітності разом із належною увагою, брате Тобі, до спорожнень і наповнень та іншим її non naturalіa. – Але і цього позбавлена була моя дитина! Скільки клопоту і прикрості заподіяла вона собі, а отже, і своєму плоду, безглуздим бажанням: народжувати неодмінно в Лондоні! – А мені здавалося, що моя невістка з найбільшим терпінням підкорялася, – заперечив дядько Тобі, – я не чув од неї жодного гнівного слова із цього приводу. – Зате все у неї кипіло всередині, – вигукнув батько, – а це, дозвольте вам сказати, братику, було ще вдесятеро гірше для дитини, – і крім того, скільки мені довелося витримати сутичок із нею, скільки було бур через повитуху! – Вона таким чином давала вихід своїм почуттям, – зауважив дядько Тобі. – Вихід! – вигукнув батько, звівши очі до неба. —

– Але що все це, дорогий Тобі, в порівнянні зі скорботою, якої нам завдала поява дитини на світ головою вперед, коли я так гаряче бажав урятувати з цієї страшної корабельної аварії хоч би його головну коробку в цілому і неушкодженому вигляді. -

– Незважаючи на всі мої застережні заходи, теорію мою найжалюгіднішим чином було перевернуто догори дном разом із дитиною в череві матері! Голова її потрапила під владу грубої руки і піддалася тиску чотирьохсот сімдесяти комерційних фунтів, а коли такий тягар діє прямовисно на тім’я – ми тільки на дев’яносто відсотків можемо бути впевнені, що ніжна мозкова тканина не лопне і не розірветься на шмаття.

– Все-таки ми могли ще виплутатися. – Дурень, хлюст, вітрогон – дайте йому тільки ніс – каліка, карлик, шмаркач, тютя з полив’яним носом – (наділяйте його якими завгодно вадами) двері Фортуни перед ним відчинені. – О Ліцетусе! Ліцетусе! пошли мені небо недоноска довжиною п’ять з половиною дюймів, на зразок тебе, – я міг би кинути виклик долі.

– Але навіть і в цьому разі для нашої дитини залишався ще один щасливий вихід. – О Трістраме! Трістраме! Трістраме!

Треба буде послати за містером Йориком, – сказав дядько Тобі.

– Можете посилати за ким завгодно, – відповів батько.

Розділ XX

Яким, одначе, алюром, із якими курбетами та стрибками – два кроки туди, два кроки сюди – рухавсь я впродовж чотирьох томів підряд, не озираючись ні назад, ні навкруги – подивитися, на кого я наступив! – Ні на кого не наступатиму, – сказав я собі, коли сідав верхи, – їхатиму хорошим жвавим галопом, але не зачеплю навіть наймиршавішого віслюка по дорозі. – Так пустився я в дорогу – по одній стежині вгору – по іншій униз – обминувши одну рогатку – перескакуючи через іншу – як мовби сам сатана гнався за мною по п’ятах.

Але їдьте ви цим алюром навіть із найкращими намірами та рішеннями – все-таки, мільйон проти одного, ви кого-небудь та заб’єте, якщо самі не заб’єтеся. – Він звалився – він вибитий із сідла – він загубив капелюх – він лежить простягшись – він зверне собі в’язи – дивіться! – таж він урізався на всьому скаку в трибуни присяжних критиків! – він розіб’є собі лоб об один із їх стовпів – знову він простягся! – дивіться – дивіться – ось він тепер мчить як очманілий, зі списом напереваги, в густому натовпі живописців, скрипалів, поетів, біографів, лікарів, законознавців, логіків, акторів, богословів, церковників, державних людей, військових, казуїстів, знавців, прелатів, пап та інженерів. – Не бійтеся, – сказав я, – я не зачеплю навіть наймиршавішого віслюка на королівській великій дорозі. – Але ваш кінь обдає грязюкою; дивіться, як ви розцяцькували єпископа. – Сподіваюся, бачить Бог, то був тільки Ернульф, – сказав я. – Але ви бризнули просто в обличчя панам ле Муану, де Роміньї і