Пірат - Гарольд Роббінс

Юсеф мовчав. Він знав ті клопоти. Таки багато поставок перехоплено Федеральним бюро по боротьбі з наркотиками. На Близькому Сході ходять чутки, що певні високопоставлені люди дуже розчаровані роботою Ясфіра.

— Я чув, що ви переміщаєте значну частину ваших операцій до Південної Америки,— сказав він.

— Це правда,— кивнув Ясфір,— та це є частиною нашої програми розширення. Попит на інші вироби — такий же, як і завжди.

— Я хотів би бути корисним для вас,— сказав спокійно Юсеф. — Але містер Аль Фей уже сформував нашу політику і я сумніваюся, що він міг би змінити свою думку після моєї поради.

— Я впевнений, що пан Аль Фей не входить у подробиці оформлення кожного товару, який ви імпортуєте. Я впевнений, що все це віддано до ваших більш ніж здібних рук.

То була правда. Бейдрові знати не обов'язково. Перевозилося тисячі видів дрібних дешевих виробів, і він навіть не знав, що то були за вироби.

— Якщо ми знайдемо шляхи до співпраці, вас чекає щедра винагорода,— Алі Ясфір посміхнувся. — Ви ж знаєте, які зиски приносить наша торгівля. Інколи до мільйона доларів за партію, яка займає місця не більше, аніж ящик ляльок із Єгипту. Ви можете мати десять відсотків з премії просто за вашу добру послугу. В цьому немає ніякого ризику.

Юсеф глянув на нього уважно. То була купа грошей. Переборюючи себе, він похитав головою. Шкода, що вони пропливають крізь пальці. Та, незважаючи на те що говорив Ясфір, ризик тут був, і дуже великий. Рано чи пізно це випливе назовні. І тоді — всьому кінець.

— Дуже прикро,— мовив він. — На разі у нас немає можливості. Наша операція тільки-но починається. Можливо, пізніше, коли ми розширимося і будемо краще обладнані.

Алі Ясфір покивав головою. Він був задоволений. Рано чи пізно, Юсеф згодиться. Ітиметься лише про підвищення ставки до такої позначки, коли він не зможе втриматися.

— Ви подумайте про це. Ми ще повернемося до нашої розмови, коли ви прибудете до Парижа.

— Так,— сказав Юсеф. — Можливо, до того часу обставини зміняться.

Алі Ясфір підняв свою філіжанку кави.

— Містер Аль Фей зараз летить до Японії?

Юсеф кивнув. Він і гадки не мав, що вони так пильно стежать за діями Бейдра.

— Його перетрактації з японцями — багатообіцяючі,— сказав Ясфір.

— Я дуже мало про це знаю,— хутко вставив Юсеф.

Ясфір посміхнувся.

— Куди важливіше, ніж залагодити ту незначну справу, про яку ми отут говорили, було б зав'язати з ним добрі стосунки. Ми дуже високо його цінуємо.

— Всі його цінують,— додав Юсеф.

— Все ж ми відчуваємо, що він міг би стати впливовішим у нашій справі,— продовжував Ясфір. — Якби він зайняв активнішу позицію, то, можливо, це вплинуло б на тих, які подібно йому притримуються консервативніших поглядів.

Юсеф мовчав. Ясфір мав рацію. Це діло куди важливіше, ніж перевіз наркотиків.

— Якщо ви зможете знайти спосіб вплинути на нього, щоб він підтримав нашу справу,— сказав Ясфір,— ви б провели решту своїх днів у розкоші, а Аллах осипав би вас своєю милістю за поміч, подану його знедоленому люду.

— На містера Аль Фея вплинути не так легко.

— Він смертний,— відповів Ясфір. — Підхід буде знайдено. Рано чи пізно.

Жестом Юсеф попросив рахунок і підписав його. Вийшовши з «Поло Лаундж», вони наткнулися на Джордану.

— А я гадала, що ви обідаєте з містером Вінсентом,— мовила вона,— і я збиралася завітати сюди і сказати йому, що я з задоволенням прийду сьогодні на вечір.

— Я перекажу йому,— сказав Юсеф. — Можливо, ми підемо разом.

Потім вона зауважила, що поблизу стоїть Алі Ясфір. Він уклонився.

— Мадам Аль Фей,— мовив він. — Дуже приємно зустрітися з вами знову.

Юсеф помітив на її обличчі збентежений вигляд.

— Ви ж пам'ятаєте містера Ясфіра,— швидко сказав він. — Він був на вашому дні народження, на яхті.

— Звичайно ж,— сказала вона. — Як поживаєте, містере Ясфір?

Він знову вклонився.

— У мене все чудово, а ви ще погарнішали з того часу, коли я вас бачив востаннє. Вибачайте, я спізнююся на зустріч.

Вона дивилася, як він поспішно йшов по вестибюлю, потім повернулася до Юсефа.

— Сподіваюся, що Бейдр не має жодних справ з цим чоловіком,— сказала вона.

Юсефа це здивувало. Він уперше чув, щоб вона що-небудь висловлювала на адресу ділових спільників Бейдра.

— Гадаю, що ні,— відповів він. Потім ним оволоділа цікавість. — Чому ви так сказали?

Здавалося, що її очі сховалися за вуаллю.

— Не знаю,— відповіла вона. — Можливо, це жіноча інтуїція. Та я відчуваю, що в ньому чаїться якась небезпека.

Джордана оглянула велику затемнену вітальню і взяла свій келих з вином. Інші гості сиділи на кушетках та стільцях, розставлених по кімнаті, вдивляючись у великий кіноекран у глибині кімнати. То не була весела вечірка голлівудського зразка, як вона сподівалася. Суцільна урочистість і нудота.

Вона обернулася і оглянула задню частину