Пірат - Гарольд Роббінс
Він пірнув у свої штани.
— Непогана думка. Та влаштуй усе таким чином, щоб на початку наступного тижня бути у Франції. Я не хочу, щоб хлопці надовго залишалися самі.
— Я потурбуюся,— відповіла вона. З чотирма служницями, двома охоронцями та нянькою діти були не зовсім самі.
Задзеленчав телефон, і він підняв слухавку. Якийсь час слухав, а потім з задоволеним виглядом кивнув.
— Гаразд, Діку,— мовив він. — Викликай літак і скажи їм, що ми вилітаємо, як тільки я дістануся до летовища Л-А,— і він відклав слухавку.
— Я відлітаю до Токіо прямо зараз,— сказав він. — Якщо тобі до вподоби, ти можеш залишитися в моєму бунгало цього готелю.
— Це було б добре.
— Юсеф зустрічається тут з Вінсентом. Якщо в тебе виникне якась потреба, можеш його викликати.
— Дякую.
Він вступив у черевики і попрямував до дверей.
— Як на твою думку, скільки часу тобі потрібно, щоб приготуватися до від'їзду?
— Небагато.
Він кивнув і вийшов з кімнати. Якусь мить вона сиділа в безрусі. Потім затушила сигарету і встала з ліжка.
Вона зупинилася перед дзеркалом, скинула халат на підлогу і оглянула своє оголене тіло. Фізично вона залишилася такою ж. Можливо, після народження дітей тільки груди стали повнішими, та вони були пругкі, а її тіло залишилося м'язистим, як у юності. Вона мала б бути задоволеною з себе. Але не була. Багатства і комфорту, що воно їй принесло, було недостатньо. Життя має дати щось більше, ніж можливість стояти і чекати, доки тобою скористаються.
У спальні Юсефа задзвонив телефон. Юсеф лежав непорушно, сподіваючись, що той замовкне. Він був виснажений. Американський молодик, якого він зустрів учора ввечері у барі «Після сутінок», висотав з нього всі соки. Він був ненаситний. Нарешті, коли вони вже майже не могли рухатися, Юсеф дав йому п'ятдесят доларів і наказав йому йти геть.
Чоловік подивився на п'ятдесятидоларову банкноту, а потім на нього.
— Хочеш, щоб я знайшов тебе ще разок?
— Мене тут не буде, вранці я відбуваю.
— Мені б хотілося зустрітися з тобою ще раз.
Юсеф достеменно відав, з чим би той хотів зустрітися. Ще з однією п'ятдесятидоларовою банкнотою.
— Коли я знов приїду до міста, я дам знати.
— У мене немає телефону, та ти зможеш залишити для мене цидулку у бармена.
— Гаразд,— сказав Юсеф.
Чоловік пішов, і Юсеф заснув сном мертвяка. А зараз чортів телефон ніяк не може вгамуватися. Якби Бейдр ще був у місті, то Юсеф прожогом кинувся б до телефону, та Бейдр учора ввечері відлетів до Японії.
Телефон перестав дзвонити в спальні, зате почав у вітальні. Юсеф накрив голову однією з подушок і спробував знову поринути в сон, та за мить телефон зарепетував у спальні.
Лаючись, він потягся за слухавкою.
— Алло! — хрипко гаркнув він.
Почулися слова французькою мовою, але із сильним арабським акцентом:
— Мсьє Зіяд?
— Слухаю,— Юсеф мимоволі перейшов на арабську мову.
Голос із того кінця дроту теж перекинувся на рідну мову.
— Ми з вами не зустрічалися вочевидь, але розмовляли по телефону. І ми були разом на балу на борту яхти Аль Фея того вечора, коли мадам Аль Фей святкувала день народження. Мене звуть Алі Ясфір.
— Ахлан ва сахлан,— сказав Юсеф, уже зовсім очунявшись. Алі Ясфіра він знав.
— Ахлан фік,— формально відповів Ясфір.
— Чим можу служити? — ввічливо спитав Юсеф.
— Мені б хотілося зустрітися з вами по важливих справах, які можуть являти спільний інтерес, якщо ви зможете вибрати хвильку часу.
— Де ви є?
— Тут, у Лос-Анджелесі. Можливо, ми разом пообідаємо?
— Це можна зробити. Де б ви хотіли, щоб я вас зустрів?
— Де завгодно. Там, де вам зручніше.
— Тоді о першій в «Поло Лаундж», тут, у готелі.
Він відклав слухавку. Йому було відомо про результати зустрічі Бейдра з Ясфіром. Він був також упевнений у тому, що Ясфір знає, що він про це знає. Все ж, коли Ясфір вийшов на нього, затівається щось серйозне. Зазвичай Ясфір починав прямо з верхів.
Юсеф знову потягся до телефону.
— Доброго ранку, містере Зіяд,— бадьоро озвався оператор.
— Чи не змогли б ви з'єднати мене з номером містера Вінсента,— він аж ніяк не міг бути на двох обідах одночасно. Вінсента доведеться відставити.
Згідно з арабським звичаєм Алі Ясфір не торкнувся мети цієї зустрічі до тих пір, доки перед ним поставили каву.
— Мені відомо, що ваша фірма по імпорту починає ввозити до США багато речей із-за кордону.
Юсеф кивнув.
— Це правда. Дивовижно відкривати, як багато речей, що їх ми виробляємо на Близькому Сході, залюбки купують американці.
— Я також розумію, що відкривати невеличкі фабрики на Близькому Сході, вироби яких, на вашу думку, можна викидати на продаж в Америці, теж входить у коло ваших обов'язків?
Юсеф знову кивнув.
— Я теж репрезентую певних виробників, які
