Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо
Добрі наміри, доброчесність, непідкупність, порядність — що це таке? Люди, які вважали себе порядними й непідкупними, бо слухняно підкорялися своєму уряду, в кінцевому підсумку, побудували концентраційні табори в Німеччині. Лікарі, переконані в тому, що комунізм — найсправедливіша у світі система, ставили діагноз психічного захворювання інтелектуалам, які боролися проти режиму, й засилали їх у Сибір. Солдати вирушають на війну боротися за ідеал, не розуміючи, про що, власне, йдеться, сповнені добрих намірів, доброчесні, непідкупні й порядні.
Ні, все не так. Грішити в інтересах добра — це доброчесність, бути доброчесним в інтересах зла — гріх.
У його випадку лукавий бентежить душу тим, що закликає до прощення. Він каже йому: «Ти не єдиний опинився в такому становищі. Багато людей були покинуті особою, яку вони любили понад усе на світі, але навіть за таких обставин вони вміли перетворити гіркоту на радість. А ти уяви, як тепер почувають себе родини людей, яких ти спровадив на той світ? Вони опановані тепер ненавистю, бажанням помсти, гірким смутком. І в такий спосіб ти хочеш поліпшити світ? І це те, що ти хочеш запропонувати жінці, яку кохаєш?» Але в Ігоря вистачає мудрості відкинути спокуси, які тепер намагаються підкорити його душу: якщо він витримає ще трохи, голос спокус, зрештою, стомиться й перестане надокучати йому. Передусім тому, що одна з осіб, якій він допоміг переселитися до раю, з кожною хвилиною стає все більше присутня в його житті: дівчина з густими бровами каже йому, що все гаразд, що існує велика різниця між прощенням і забуттям. У його серці немає ані крихти ненависті, й він це робить не для того, щоб помститися світові.
Диявол не відстає від нього, але він повинен виявити твердість, нагадати собі, чому перебуває тут.
Він заходить до першої піцерії, яка трапляється на його шляху. Замовляє піцу «Маргариту» й просту кока-колу. Ліпше підкріпитися тепер, бо йому не вдасться — як ніколи не вдавалося — поїсти на тій або тій званій вечері, де за столом сидітимуть й інші особи. Усі вони вважають за свій обов’язок підтримувати жваву й легку розмову й неодмінно звернуться до нього з якимсь запитанням саме в ту мить, коли він уже наготується покласти в рот шматочок зі смачних наїдків, що стоять перед ним на столі.
За нормальних обставин він завжди має план, щоб уникнути такої прикрої ситуації. Він бомбардує інших своїми запитаннями, надавши їм змогу говорити якісь розумні речі, поки він спокійно собі вечеряє. Але сьогодні він не налаштований бути приязним і чемним. Сьогодні ввечері він буде непривітним і неуважним. У крайньому випадку зможе прикинутися, що не розуміє мови, якою до нього звертаються. Він знає, що в наступні години Спокуса тиснутиме на нього сильніше, ніж будь-коли, вимагаючи, щоб він зупинився, щоб відмовився від свого наміру. Але він не зупиниться; він мусить виконати свою місію, навіть якщо причина, з якої він заходився її виконувати, змінилася.
Він не має найменшого уявлення про те, наскільки три насильницькі смерті вплинули на кримінальну статистику Канна; якщо це звична картина, то поліція не подумає, що сталося щось надзвичайне. Вона розпочне свої звичні бюрократичні процедури, які завжди забирають багато часу, й він спокійно зможе вилетіти звідси завтра вранці. Він також не знає, ідентифікували вони його чи ні; зрештою його могли б упізнати кілька людей: літнє подружжя, яке вранці привіталося з продавчинею сувенірів, один із охоронців Джавіца й той, хто бачив, як він убив Морін.
Спокуса тепер змінює стратегію: намагається навіяти йому страх, як вона це робить зі слабкими людьми. Схоже, диявол не має найменшого уявлення про те, що ж відбулося насправді і як зміцнили його дух випробування, що їх накинула йому доля.
Він дістає мобілку й набирає на ній нове послання.
Намагається уявити собі реакцію Єви, коли вона його прочитає. Якийсь інстинкт підказує йому, що вона буде водночас налякана й задоволена. Вона глибоко розкаюється за той крок, який зробила два роки тому, коли, покинувши все, навіть свій одяг та коштовності, доручила своєму адвокатові сконтактуватися з ним і розпочати формальний процес розлучення.
Причина: несумісність характерів. Так ніби всі цікаві люди світу думають однаково й мають між собою багато спільного. Звісно, то була брехня: справжня причина була в тому, що вона закохалася в іншого чоловіка.
Пристрасть. Хто у світі міг би похвалитися тим, що після п’яти років подружнього життя не дивився в бік і не бажав опинитися в іншому товаристві? Хто міг би похвалитися, що принаймні один раз у житті не зраджував свого чоловіка або своєї дружини, хай би навіть ця зрада відбулася лише в його уяві? І скільки жінок та чоловіків ішли з дому з цієї причини, потім відкривали, що пристрасть не триває довго, й поверталися до своїх справжніх партнерів? Треба лише трохи зрілої розважливості, й усе забудеться. Такі вчинки є абсолютно нормальними, прийнятними, вони становлять одну з особливостей людської біології.
Безперечно, до цієї істини він прийшов не відразу. На початку він дав інструкції своїм адвокатам поставити перед нею максимально суворі вимоги: якщо вона хоче його покинути, то мусить також відмовитися від того статку, який вони накопичили помалу-потроху протягом майже двадцяти років спільного життя. Він щодня напивався протягом тижня, чекаючи від неї відповіді на цю вимогу; гроші для нього мало важили, просто він хотів повернути її в будь-який спосіб, а іншого способу натиснути на неї він не знав.
Проте Єва була налаштована дуже рішуче,
