Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

у світі не існує. Ти перебуваєш у «Кімнаті подарунків», в одній із тих, які відкривають у Канні під час кінофестивалю. Обрані заходять сюди й беруть усе, що захочуть; ці всім відомі люди потім ходитимуть у блузках від A, в окулярах від B, прийматимуть інших важливих осіб у своїх домах, а в кінці вечора йтимуть на кухню й готуватимуть каву на нових моделях кавоварок. Вони переноситимуть свої ноутбуки в сумках від C, потім рекомендуватимуть, щоб усі купували креми від D, які лише тепер викинуто на ринок, і відчуватимуть, що їм надзвичайно пощастило, адже вони володіють ексклюзивним товаром, який ще не дійшов до спеціалізованих крамниць. Вони ходитимуть купатися в басейн у біжутерії від Е, фотографуватимуться в поясах від F — ні того, ні того ще немає на ринку. Коли всі вищеназвані товари там з’являться, Суперклас уже проведе всю необхідну для їхньої реклами пропаганду: і люди купуватимуть їх не тому, що вони їм справді подобаються, а з тієї простої причини, що нікому іншому вони поки що недоступні. Бідолашні смертні готові будуть розлучитися зі своїми останніми заощадженнями, аби тільки придбати собі ці продукти. Тож немає нічого простішого, моя люба. Виробники роздають безкоштовно певні зразки своєї продукції, й люди обрані перетворюються на ходячі рекламні оголошення. Але не поспішай радіти. Ти поки що до таких людей не належиш.

— А який стосунок до всього цього має сафарі по Кенії?

— Хіба може бути краща реклама, ніж подружжя середнього віку, яке повернулося у захваті після «пригод» у саванні зі стосом фотографій та рекомендує всім таку ексклюзивну подорож? Усі ваші друзі захочуть зробити те саме. Повторюю: нічого безкоштовного не існує в нашому світі. До речі, три хвилини вже минули, й нам пора виходити й готуватися до прогулянки вгору по сходах.

Білий «майбах» уже чекає на них. Водій у рукавичках і кашкеті відчиняє дверці. Андрогін віддає останні розпорядження:

— Забудь про фільм, бо не для цього ти підіймешся по сходах. Коли опинишся нагорі, привітайся з директором фестивалю, мером, а коли увійдеш до Палацу Конгресів, іди прямо до туалетної кімнати, що на другому поверсі. Пройдеш у самий кінець коридору, звернеш ліворуч і увійдеш у бічні двері. Там тебе вже чекатимуть; вони знають, як ти вдягнена, й накладуть тобі новий макіяж, зроблять нову зачіску й виведуть тебе на терасу, де ти зможеш відпочити кілька хвилин. Я знайду тебе там і відведу на гала-вечірку.

— А хіба я не повинна буду зустрітися з режисером та продюсерами?

Андрогін стенув плечима й повернувся в готель, ступаючи своїми розміреними й дивними кроками. Він, здається, згадав про фільм? Фільм не має ані найменшої ваги. Головне -

ПІДНЯТИСЯ ПО СХОДАХ!

Тобто вона пройде по червоному килиму в емпіреї слави, туди, де збираються всі знаменитості світу кіно, мистецтва, вищого світу, де їх усіх сфотографують, а потім відповідні агенції поширять ці світлини по всьому світу, й вони будуть опубліковані в журналах від Америки до Сходу, від Півночі й до Півдня нашої планети.

— Кондиціонер працює нормально, пані? — чемно запитує водій.

Габріела ствердно киває.

— Якщо вам захочеться пити, то ви знайдете пляшку з охолодженим шампанським на консолі, що ліворуч від вас. Габріела відчиняє консоль, дістає звідти кришталевий келих, витягує перед собою руки, наскільки може, щоб не залити сукню, відкорковує пляшку, слухає, як шумить напій, виштовхуючи корок, наповнює келих, який випиває одним ковтком, потім наповнює і випиває ще один. Люди на вулиці зацікавлено обертають голови, сподіваючись розгледіти, кого везуть у цьому величезному автомобілі із затемненими шибками, що мчить по смузі, забороненій для руху інших машин. Через кілька хвилин вона й актор-зірка стоятимуть на червоній доріжці, яка означатиме не тільки початок нечуваної кар’єри, а й історії небаченого, прекрасного й глибокого кохання. Габріела — жінка романтична, й вона пишається цим.

Вона пригадує, що залишила свій одяг і сумочку в «Кімнаті подарунків». У неї немає ключа від кімнати, в якій вона оселилася. Їй не буде куди піти по закінченні ночі. А проте, якщо одного дня вона надумає написати книжку про своє життя, то буде неспроможна розповісти про події цього дня, який почався намаганнями очуняти після вчорашнього перепою в кімнаті посеред розкиданих на підлозі ковдр та одягу, коли вона почувалася знехтуваною й нікому не потрібною, — а закінчується в розкішному лімузині, де вона готується пройти по застелених червоним килимом сходах перед юрмою журналістів поруч з одним із найжаданіших чоловіків світу. Руки в неї тремтять. Їй хочеться випити ще келих шампанського, але вона вирішує не ризикувати — щоб не з’явитися п’яною на сходинах слави.

«Розслабся, Габріело. Не забувай, хто ти така. Не дозволяй затьмарити собі свідомість тим, що відбувається тепер, — будь реалісткою».

Вона знову й знову повторює собі ці фрази, мірою того як вони наближаються до готелю «Мартінес». Але, хоче вона чи не хоче, вона вже ніколи не зможе бути такою, якою була раніше. Вона має перед собою лише одні двері для виходу — ті, які показав їй андрогін і які виведуть її ще на вищу вершину.

4.52 пополудні

Навіть Царю Царів Ісусові Христу довелося відбути випробування, перед яким постав тепер Ігор: спокусу дияволом. І він мусить нігтями й зубами чіплятися за свою віру, щоб не втратити рішучість і не відмовитися від виконання покладеної на нього місії.

Диявол просить, щоб він зупинився, щоб простив, щоб забув про все. Диявол — професіонал найвищої якості, й він уміє залякати слабких людей, навіюючи їм почуття страху, стурбованості, безпорадності, розпачу.

Коли йому доводиться мати справу з людьми сильними, то він удається до набагато витонченішої спокуси