Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

Вона глибоко втягує у груди повітря, усміхається і каже, звертаючись до самої себе: «У цю мить я поширюю навкруг себе енергію любові, вона могутніша, аніж сили тьми, Бог, який живе в мені, вітає Бога, що живе в усіх, хто населяє нашу планету, навіть тих, хто…

Вона чує сміх. Двері відчиняються, і з них з’являється компанія дівчат і хлопців, усміхнених, веселих. Супроводжувані двома кінозірками, вони йдуть у коридор і прямують до ліфта. Двоє чоловіків і жінка заходять до апартаментів, забирають близько десятка сумок, залишених під дверима, й приєднуються до гурту, що їх чекає. Схоже, це були асистенти, водії, секретарки.

— Ваша черга, — каже жінка в чорному костюмі, звертаючись до Габріели.

«Медитація завжди допомагає».

Вона всміхається дівчині-адміністратору, а коли заходить до апартаментів, їй забиває дух. Ця кімната нагадує склад скарбів: окуляри всякого розміру і призначення, одяг на вішаках, валізи різного виду та різних моделей, прикраси, косметика, годинники, черевики, панчохи, електрична апаратура. Білява дама зі списком у руках і мобілкою, що висить у неї на шиї, іде їй назустріч. Називає її ім’я і просить іти за собою.

— Нам нема коли гаяти час. Ходімо відразу до того, що нас цікавить.

Вони заходять ще до однієї кімнати, і Габріела бачить там нові скарби — предмети розкоші, гламуру, речі, якими вона часто милувалася у вітринах, та ніколи не мала можливості підійти до них надто близько, хіба тоді, коли вони були на інших людях.

Атож, усе це її чекає. Вона має міркувати швидко й відразу вирішити, що їй тут знадобиться, а що — ні.

— Можна, я почну з прикрас?

— Ти нічого не обиратимеш. Ми вже знаємо, чого хоче ХХ. І сукню ти повернеш нам післязавтра.

ХХ. Хамід Хусейн. Вони знають, яке він хоче бачити вбрання на ній!

Вони переходять ближче до протилежної стіни: на ліжку та на меблях, що стоять навкруг нього, безліч нових речей: майки, приправи та прянощі в коробках, рекламний малюнок відомої марки кавоварок, а поруч нього кілька реальних зразків цього виробу. Вони виходять у коридор і прямують до великої вітальні. Габріела ніколи собі не уявляла, що існують готельні апартаменти таких велетенських розмірів.

— Ми підходимо до храму.

Елегантне біле панно, схоже на логотип знаменитої фірми високої моди, лежить на величезному двоспальному ліжку. Створіння-андрогін — Габріела не може визначити, чоловік це чи жінка — чекає на них мовчки. Надзвичайно худе, з довгим знебарвленим волоссям, вискубаними бровами, перснями на пальцях, ланцюжками на штанях, які туго облягають тіло.

— Роздягайся.

Габріела стягує із себе блузку й джинси, усе ще намагаючись відгадати стать особи, яка стоїть перед нею і яка в цю мить підійшла до однієї з двох великих шаф і дістала звідти червону сукню.

— Зніми також ліфчик. Його буде видно крізь сукню.

У кімнаті стоїть велике люстро, але воно повернуте так, що Габріела не може роздивитись, як сукня прилягає до її тіла.

— Нам треба поквапитися. Хамід сказав, що вона не тільки має бути присутня на вечірці, а й піднятися по сходах.

Чарівні слова!

Сукня сидить на ній не дуже добре. Жінка й андрогін починають нервувати. Жінка вимагає, щоб принесли ще дві або три сукні на вибір, адже вона має піднятися по сходах разом із актором-зіркою, який уже вдягнений і готовий.

«Піднятися по сходах» разом із зіркою? Чи це дійсність, чи сон?

Нарешті вони обирають сукню довгу, золотавого кольору, яка туго облягає тіло й має велике декольте до пояса. Золотий ланцюжок, протягнутий на рівні персів, не дозволяє декольте показати більше, аніж спроможна витримати людська уява. Жінка нервується все більше. Андрогін виходить і повертається зі швачкою, яка починає підшивати сукню. Якби Габріелі було дозволено щось сказати в ту хвилину, вона попросила б, щоб вони цього не робили: підшивати одяг на тілі — погана прикмета. Це означає, що і її долю буде зашито й вона урветься. Але зараз не час віддаватися забобонам — і, зрештою, багатьом славетним актрисам доводиться щодня переживати таку ситуацію, й нічого поганого з ними не відбувається. З’являється чоловік із величезною валізою. Він іде в куток кімнати, більше схожої на залу, й починає розвантажувати її; це щось подібне до портативної студії макіяжу, де є навіть дзеркало, обрамлене кількома лампами. Андрогін опускається перед нею навколішки і, схожий на розкаяну Магдалину, починає приміряти їй черевичок за черевичком.

Попелюшка! Яка незабаром зустрінеться зі своїм Чарівним Принцом і «підійметься по сходах» разом із ним!

— Оці будуть добрі, — каже жінка.

Андрогін починає складати інші черевички в їхні коробки.

— Роздягайся знову. Ми закінчимо підшивати сукню, поки тобі зроблять зачіску й накладуть макіяж.

От і гаразд, зашивання на тілі припиниться. Її доля знову відкриється.

У самих трусиках її ведуть до туалетної кімнати. Там уже встановлено портативний пристрій для миття та висушування волосся, чоловік із поголеною головою чекає її і просить, щоб вона сіла та закинула голову трохи назад над такою собі сталевою мискою. Він скористався ручним душем, який приладнали до крану над зливальницею, щоб помити їй волосся, і так само, як усі інші в цій кімнаті, нервує й хвилюється.