У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

— Ой лишенько! — сказала, звернувшись до мене, Камбре-мер-Легранден. — Моя свекруха засиділася, вона забула, що в нас обідає мій вуйко Ш’нувіль. Та й Канкан не любить чекати. — Хто такий Канкан, для мене зосталося загадкою. Я подумав, що йдеться про пса. Що ж до її кузенів Ш’нувілів, то річ була ось у чім. З віком молодій маркізі перехотілося вимовляти прізвище Шенувіль як Ш’нувіль. А проте задля цієї втіхи вона, власне, й одружилася. В інших світських колах, коли прізвищу передувала частка де, опускали звук е не в прізвищі, а в частці, крім тих випадків, коли за нею йшов збіг приголосних (як, наприклад, у словосполученні «пані д’Шпонсо», вимовляючи яке можна було язика поламати), і зазвичай там уживалося «пан д’Шенувіль». Камбремери плекали відмінну, але не менш деспотичну традицію. Вони завжди казали: «Ш’нувіль». Чи то прізвищу передувало: «мій кузен», чи «моя кузина», е неодмінно зникало у прізвищі, а не в частці. (Батька цих Шенувілів називали «вуйко», бо мешканці Фетерна не були настільки «шиковні», щоб вимовляти «вуй», як Ґерманти, які зумисне перековерзували мову, ковтаючи шелестівки й офранцузюючи чужинецькі імена, через що зрозуміти їхній суржик було так само важко, як старофранцуж-чину чи діялект.) Всі, хто ставав членом родини Камбремерів, негайно діставали належну настанову щодо «Ш’нувілів» — настанову, якої мадмуазель Легранден не потребувала. Одного разу в гостях, почувши, як одна панночка мовить: «Моя тітка д’Юзе», «Мій вуй де Руан», вона не зразу розпізнала ці славетні імена, бо звикла вимовляти їх: «Юзес» і «Роан»; вона була здивована, вражена, збентежена, мов той, хто вперше побачив перед себе на обідньому столі свіжовинайдене справилля, яким він ще не навчився орудувати і яке боїться взяти до рук. Але весь той вечір і назавтра вона знай собі захоплено приказувала: «Моя тітка Юзе», утинаючи захопленням кінцеве с; ще напередодні таке утинання вразило її, а нині інакша вимова видавалася її вульгарною, і коли одна її приятелька згадала щось про бюст дукині д’Юзес, Легранден відрубала їй сердито й пихато: «Ви хоч би вимовляти навчилися як слід: мам д’Юзе». Відтоді вона затямила, що внаслідок розпаду консистентних речовин на дедалі зни-коміші елементи, значний і чесно нажитий маєток, успадкований від батька, її широка освіта, те, що вона в Сорбонні пильно слухала виклади професорів Каро та Брюнетьєра, так само як концерти Ламуре, — все це мало здиміти і знайти свою найвищу сублімацію в насолоді раптом одного чудового дня виголосити: «Моя тітка д’Юзе». Це не повинно було, як на неї, завадити їй, принаймні попервах по шлюбі, водитися коли не з тими своїми товаришками, яких вона любила, але якими ладна була пожертвувати, то принаймні з тими, яких не любила, але яким хотіла мати змогу сказати (задля цього вона й одружилася): «Я відрекомендую вас моїй тітці д’Юзе»; коли ж з’ясувалося, що це не так легко: «Я відрекомендую вас моїй тітці де Ш’нувіль» або: «Ви будете обідати у мене вкупі з подружжям Юзе». Шлюб із маркізом де Камбремер дав мадмуазель Легранден змогу промовляти першу фразу, але не другу, бо коло знайомств чоловікових родичів було не таке, яке уявлялося їй і про яке вона не переставала марити. Отож, заговоривши зі мною про Сен-Лу і ввернувши з приставленим до вказівця палюхом та приплющеними очима, наче вона вдивлялася в щось ледь уловне, в те, що лиш оце зараз зуміла впіймати, Робертів вираз: «У нього гарний розум» (у спілкуванні з нею я послуговувався Легранденовими висловами, а вона, скоряючись якомусь супротивному навіюванню, відповідала мені Роберовим жаргоном, не відаючи, що цей жаргон він і собі запозичив у Рахилі), вона почала виспівувати йому панегірики, аж закрадалася думка, чи не закохалася вона в нього (зрештою, подейкували, що в Донсьєрі Робер був її коханцем); насправді ж їй тільки хотілося, аби я переказав йому, що вона про нього говорила, а ще їй хотілося підвести розмову ось до чого: «Ви дуже близькі з дукинею Ґермантською. Я нездужаю, майже не виходжу, та мені відомо, що в неї тісне коло приятелів, і мені це дуже до вподоби, тобто ми з нею мало знайомі, зате я чула, що вона жінка непосполита». Я знав, що мадмуазель де Камбремер майже не знайома з дукинею Ґермантською, а отже, щоб не випинати себе й бути з нею на рівних, пропустив це повз вуха і сказав, що я добре знав її брата, пана Леграндена. На згадку цього імени вона повелася так само ухильно, як повівся я на згадку імени дукині Ґермантської, але ще й набурмосилася: вона подумала, що я це сказав, аби принизити не себе, а її. Чи їй було досадно, що вона з дому Легранден? Принаймні так твердили сестри та своякині її чоловіка, провінційні шляхтянки, ні з ким не знайомі й ні з чим не обізнані, заздрісні до маркізи де Камбремер, бо вона була розумна, освічена, багата і, ще до своєї хвороби, гарна з себе. «Вона тільки про це й думає, вона від цього божеволіє», — казали ці зміючки, як мова заходила про маркізу де Камбремер, усім і кожному, але здебільшого «плебеям», яким, як ті були дурні й надуті, вони, розводячись про ганьбу плебейства, тим самим підкреслювали свою прихильність саме до них, але яких, як ті були сором’язливі, тямущі й бачили кому пришито квітку, вони, такі ласкаві та ґречні, нишком підкушували, собі на превелику втіху. Проте ці дамулі погано знали свою братову. Вона зовсім не досадувала на те, що вона з дому Легранден, вона просто забула про це. Нагадування про це вразило її, і вона змовкла — вона.вдала, ніби не зрозуміла мене, не вважаючи за потрібне ані справдити, ані підтвердити мої слова.

— Покрсвенство — не головна причина куцости нашої візити, — сказала мені Камбремер-старша, якій, мабуть, більше, ніж її невістці набридло говорити: «Ш’нувіль». — Але оцей добродій, — додала вона, показуючи на адвоката, — щоб вас не замучили занадто численні гості, не привів до вас своєї дружини й сина. Вони чекають нас на пляжі й, певно, вже нудяться. — Я попрохав докладно описати, які вони, а потім побіг їх шукати. Круглощока дружина нагадувала квітку з родини жовтцевих; у кутику ока вона мала величеньку лунину. У людей, як і в рослин, характерні риси передаються від роду до роду, тим-то під