Шоколад - Джоан Харріс
Каро я сказав, що церква не підтримає її кампанію проти свята шоколаду. Я теж не стану. Невже вона не розуміє? Своїм вчинком Мускат дискредитував усю міську раду. Цього разу він аж занадто розперезався, здійняв багато галасу. Бачили б вони його червоне, спотворене ненавистю й божевіллям обличчя. Одна справа просто знати – знати потай, – що чоловік б’є свою дружину. Але коли на власні очі бачиш це звірство… Ні. Такої ганьби він не переживе. Каро вже заявляє всім, що вона давно розкусила його, давно розпізнала його справжню натуру. Треба ж, так помилятися, так помилятися в людині! Виправдовується, як може, намагаючись відмежуватися від нього. Я теж. Ми занадто тісно з ним спілкувалися, кажу я їй. Використовували його у своїх цілях, коли в тому виникала необхідність. Відтепер слід триматися від нього подалі. Щоб не скомпрометувати себе. Про іншу подію, з річковими циганами, я промовчав, але вона теж не йде у мене з голови. Арманда щось підозрює. І, маючи на мене зуб, цілком здатна поділитися своїми підозрами з усім містом. І тоді спливе той – давній – випадок, про який ніхто вже не пам’ятає. Крім неї… Ні. Я безпомічний. Гірше за все те, що тепер я повинен примиритися зі святом шоколаду. Інакше піде поголос, і як знати, чим все це може скінчитися. Завтра я буду змушений проповідувати терпимість, щоб змінити настрій людей, повернути назад хвилю, яку підняв. Листівки, що залишилися, я спалю. Плакати, призначені для поширення на всьому шляху від Ланскне до Монтобана, теж знищу. У мене розривається серце, père, але виходу немає. Скандал погубить мене.
Починається Страсний тиждень. Усього один тиждень до її свята. Вона перемогла, père. Перемогла. Тепер тільки диво врятує нас.
34
26 березня. Середа
Від Муската – як і раніше – жодної звісточки. Жозефіна майже весь понеділок просиділа в «Мигдалі», але вчора вранці вирішила повернутися до кав’ярні. Цього разу з нею пішов Ру, але там нікого, панує цілковитий хаос. Очевидно, чутки були правдиві. Мускат виїхав. Ру, який саме закінчив спальню Анук на горищі, уже почав наводити лад у кав’ярні. Врізав нові замки, здер з підлоги старий лінолеум і брудні фіранки з вікон. Трохи попрацювати, каже він, – побілити шорсткі стіни, підфарбувати й покрити лаком подряпані меблі, усе вимити з милом, – і кав’ярня засяє, перетвориться на світлий гостинний заклад. Він зголошувався зробити ремонт безкоштовно, але Жозефіна про це й чути не бажає. Мускат, зрозуміло, спустошив їхню сімейну скарбничку, але в неї є власні невеликі заощадження, а нова кав’ярня, на її думку, приноситиме непоганий прибуток. Вицвілу вивіску «Кав’ярня “Республіка”», прибиту над входом тридцять п’ять років тому, вона замінила на іншу, вироблену на її замовлення на лісопилці Клермона, з написаною від руки назвою «Кав’ярня “Маро”». Над дверима також з’явився яскравий навіс у червоно-білу смужку – такий самий, як у мене. Різко потеплішало, і герань, посаджена Нарсісом у залізних ящиках для рослин, швидко розрослася, розквітла, прикрашаючи червоними бутонами вікна й зовнішні стіни. Арманда милується кав’ярнею Жозефіни зі свого саду біля підніжжя пагорба.
– Вона в нас розумниця, – каже мені бабуся властивим їй грубуватим тоном. – Тепер чудово заживе без свого пияка.
Ру тимчасово переселився до однієї з вільних кімнат кав’ярні, а Люк зайняв його місце поруч з Армандою, на превелике невдоволення матері.
– Тобі не можна там жити, – верескливо кричала вона йому. Я стою на площі й бачу, як вони йдуть із церкви: він – у недільному костюмчику, вона – в одному зі своїх незліченних костюмів-двійок пастельних тонів. Її волосся сховане під шовковий шалик, зав’язаний на голові вузлом.
– Тільки до дня н-н-народження. – Він ввічливий, але непохитний. – А то ж вона з-зовсім сама. Раптом з н-н-нею знову станеться напад.
– Це все дурниці! – безапеляційно заявляє вона. – Я поясню тобі, що вона робить. Просто намагається вбити клин між нами. Я забороняю тобі, категорично забороняю ночувати в неї цей тиждень. Щодо її абсурдної витівки з вечіркою…
– Ти не маєш мені з-забороняти, m-maman.
– Чому це? Ти – мій син, чорт забирай, і я не бажаю чути, що тобі приємніше слухатися божевільної старої, ніж власної матері! – На її очах блищать сердиті сльози, голос тремтить.
– Заспокойся, maman. – Ниття матері його не надто турбує, але він обіймає її за плечі. – Це ж не надовго. Тільки до дня народження. О-о-обіцяю. До речі, ти теж запрошена. Вона буде щаслива, якщо ти п-прийдеш.
– Я не хочу там бути! – голос у неї примхливий і сльозливий, як у стомленої дитини.
Люк знизує плечима.
– Ну, не приходь. Тільки потім н-не ображайся, що вона відмовляється зважати на твої бажання.
Кароліна дивиться на сина.
– Це ти до чого?
– До того, що я міг би у-умовити її. П-переконати. – Він розумний хлопчик, знає свою матір. Розуміє її краще, ніж вона сама думає. – М-міг би вмовити. Але якщо ти навіть с-спробувати не хочеш…
– Я цього не казала, – піддавшись раптовому пориву, вона міцно обіймає сина. – Ах ти ж мій розумнику, – до неї миттєво повертається гарний настрій. – Ти ж допоможеш, правда? – Вона лунко цмокнула його в щоку. Люк терпить її пестощі. – Мій гарний, розумний хлопчик, – з ніжністю в голосі повторює вона, і вони продовжують шлях. Люк, уже вищий за матір, дивиться на неї згори вниз уважним поглядом, як поблажливий батько на неслухняну дитину.
О так, він добре її знає.
Тепер, коли у Жозефіни з’явилися власні турботи, я змушена самотужки готуватися до свята шоколаду. На щастя, більшу частину роботи вже зроблено. Залишилося запакувати кілька десятків коробочок. Я працюю вечорами – роблю тістечка й трюфелі, пряникові дзвіночки й позолочені pains d’èpices.[47] Мені, звичайно, бракує спритних рук Жозефіни, яка досконало опанувала науку пакування і прикрашання готових солодощів, але Анук допомагає як може, розправляє целофанові рюші й ліпить шовкові трояндочки на незліченні саше.
Вулична вітрина, у якій я викладаю святкову експозицію, тимчасово затягнута білим цигарковим папером, і тепер зовні крамниця виглядає майже так само, як у день нашого приїзду. Анук прикрасила паперову ширму фігурками з яєць і тваринами, вирізаними з кольорового паперу, а в центрі розташувала великий плакат з таким оголошенням:
ВЕЛИКЕ СВЯТО ШОКОЛАДУ
Площа св. Ієроніма
Неділя
