Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха
Почувши удар, Олег підняв голову, зиркнув назад. У блисках вогню серед розбитих воріт метушилися люди, стріляючи навздогін втікачам. Раптом вони розступилися, у пройму вилетіла погоня: одна машина, друга, трохи далі - третя. Довго кучеряво виматюкавшись, Рибалка цілковито переключився на дорожні петлі. Тут запросто було поцілувати в темряві на ненормальній швидкості стовбур. Правим боком таки черкнуло по дереву. Гонитва не відставала, та у втікачів був зовсім невеликий, але ж виграш у часі. На рівну трасу "джип" вилетів трохи швидше, машини переслідування тільки долали останній поворот. Різко гальмонувши, Карась вистрибнув з-за керма на асфальт, мить - і назустріч першому авто вже летіла друга граната, вона розірвалася в метрі від машини, та вивернула набік, а задня вдарила її в бампер з усього маху. Третя так само "поцілувала" другу, дорога серед лісу була для трьох не надто широкою. Не чекаючи, поки піхота масово полізе назовні, Рибалка миттю загнав новий магазин, поливаючи переслідувачів трассерами. Одна з червоних куль заділа, як того й домагався Олег, бензобак передньої тачки, вибух, зсередини вистрибнули живі моторні факели. Випустивши всю обойму, Карась знову скочив за кермо, рвонув з місця, помчав прямо, в напрямку міста.
Погоні вже не помічалося, але заїжджати в такому вигляд в межу столиці не рекомендується, тому Рибалка при першій можливості, тільки-но побачив перед собою щось схоже на міст, з`їхав з траси, загнав "джип" - рятівник подалі від людських очей, придушив ногою гальмівну педаль, головно та полегшено зітхнув, не повертаючись, гукнув:
-Оксано, ти жива там?
У відповідь - тиха. Перелякавшись не на жарт, Олег перехилився назад. Дівчина лежала під сидінням, обсипана зверху скляними крихтами, і не рухалася. Та що ж це таке за напасть, Господи ти Боже мій! Господа Бога душу мать! Вистрибнувши з машини, Олег відчинив задні дверцята, підхопив Оксану під руки, виволік назовні, ніби мішок з картоплею, перевернув на спину, потермосив за плечі, поляскав по щоках, потім, згадавши, задер на ній одяг, приклав вухо до серця. Завмер. Серце билося.
Дівчина просто зомліла. Нема в цьому нічого дивного. Але й нічого доброго: звідси треба якомога швидше вибиратися. "Затишок" "Затишком", стрілянина там нє по мєлочі, замовчати факт навряд чи вийде, та й міліція не знатиме, що із підвалу викрадено заручницю. Буде заява - напали, обстріляли, шукайте, на те ви й закон. Шукайте, шукайте, шукайте... Олег облишив дівчину, зазирнув у салон, обережно, аби не засадити скляну скабку, провів рукою по задньому сидінню, під ним, потім обмацав Оксану, далі непритомну. Н-да, "макаров" десь там лишився, на місці. Погано...
Автомат - нехай, новенький та чистий. Про пістолет Гуллівер попереджав - гарячий. Знайдуть коли не менти, то самі господарі, і негайно ментам передадуть. Главно чи негласно, хрін один: зброю відстріляють, рано чи пізно випливе, в кого з неї не так давно смалили, а там дивись - на постачальника вийдуть. Опинився ж якось засвічений ствол у того, хто насмілився Жигунові гру поламати...
Нічого, заспокоїв себе Олег. Це від збудження, насправді не так усе просто. Поморочаться з цим стволом, поморочаться. І Гуллівера не треба попереджати. Запанікує, почне тікати з міста, відразу тим, кому треба, зробиться ясно: смалене почув, щось знає. Тут нагальніша проблема.
Олег поплескав непритомну дівчину по щоках. Спочатку легенько, потім - сильніше. Нарешті вона поворушилася, застогнала, у темряві блиснули білки очей, Оксана підвелася, спираючись на лікті.
-Ми де?
-Краще нам тут не бути.
-Уже все?
-Ще ні. Нормально все?
-Страшно. Ви врятували мене з пащі дракона. Ви - сильний благородний лицар. Ланселот.
-Нічого собі. Це точно класичний переляк. Йти можеш?
-Мабуть. Допоможіть піднятися...
-Давно казав - говори мені "ти". Воно простіше, особливо після сьогоднішньої близькості.
Оксана міцно вчепилася в його простягнуту руку, незграбно підвелася, обдивилася себе з усіх боків, обсмикнула одяг.
-Значить, будеш "ти". Олег. Ти врятував мене.
-Знаю. Щось тебе на умняк, подруго, починає пробивати. Голову не пошкодила? А то мамі краще не показуватися.
-Ми зараз додому?
Додому. Поки вони тут сидять і на "ти" переходять, Жигуну вже про все доповіли, і тепер його люди стежать за будинком Людмили особливо старанно. Може навіть погрожують їй по телефону, обіцяють прибити разом з донькою у найближчі сорок вісім годин. А то й ламаються в двері... Хоча навряд, там пенсіонери при вході заважатимуть, не тюкати ж відставників по маківці, наживати собі зайвих проблем. Людмила доросла розумна жінка, цілком здатна визвати міліцію. Зрозуміє - з Оксаною несподівано стало все гаразд, раз вороги заметушилися. Та додому таки ранувато.
-До мене додому.
-Хто там ще крім тебе?
-Іноді заходять таргани. Ми попередимо маму, неодмінно попередимо.
-А з нею... ну, все добре буде?
-Раз ти на волі, її ніхто не зачепить, - Олегові самому хотілося в це вірити.
-Ми далеко? Взагалі, в якому ми місті чи місці? Ой! О-ой! - несподівано навіть для себе Оксана раптом схопилася за живіт, спромоглася лише відвернутися від Рибалки. Її скорчило і знудило просто під ноги. Запоздала реакція на шок від крові та смертей. А може... Чорт! Цілком може початися токсикоз... Справді, лиш цього не вистачало для повного щастя. Взагалі вищий пілотаж, аби вона просто тут, зараз,
