Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

Патиком, той уже гаратав у двері кулаком, ногами, навалився на них здоровим плечем, і напевне хтось почув його зсередини: двері прочинилися, амбал просто ввалився у пройму, коли від Олега його відділяло лише три сходинки. Одним рухом перестрибнувши їх, Рибалка так само скочив у новий коридор, мало не наступивши на ногу Патика, котрий, не зважаючи навіть на прострелене праве плече, рачкував від свого переслідувача. А просто перед Рибалкою постало чудернацьке створіння, схоже швидше на істоту з острова доктора Моро. Можливо, при більш пильному роздивлянні Рибалка змінив би свою думку, адже фантастичний острів лише вигадка письменника Уелса, та істота вже кинулася на нього, загрозливо виставивши вперед руки, і Олег від пояса майже впритул дав по напасникові чергу, потім, для певності - ще одну, зіштовхнув з дороги падаючу постать, переступив через неї, дістав короткою чергою обридлого Патика, теж майже впритул, пройшов до кінця не надто довгого коридора.

І вийшов просто на Оксану.

Чоловік та дівчина дивилися один на одного якусь мить, потім вона обережно ступила крок до рятівника, вочевидь бурхливі прояви радості стримувала стійка неприязнь до материного коханця, та умовності дали пробоїну, емоції хлюпнули назовні, Оксана двома стрибками опинилася поряд з Рибалкою. Олег опустив автомат, дівчина обхопила його руками, правиця ще стискала імпровізовану зброю. Карась легенько попестив волосся на дівочій голові, раптом згадавши щось, рвучко відсторонив Оксану.

-Що з тобою тут робили? - він боявся почути відповідь, дівчина не знала цього, просто відчула неприкритий страх у його голосі.

-Зі мною нормально.

-Кололи?

-Кололи. Не тім, чим ви... Ви дуже вчасно, коротше. Який сьогодні день?

Олег відчув таке полегшення, що тіло на мить охопила слабість, він поточився до стіни, мусив обпертися об неї рукою. Тепер нарешті звернув увагу на крики з-за прочинених дверей, які вели до помешкання полонянки.

-Там що?

-Той, хто колоти збирався.

Рибалка рушив до дверей, став на порозі, окинув оком похмурий сірий бетонний бункер, кушетко, столик, нарешті хлопця, що качався по закривавленій підлозі, стогнучи, вигукуючи щось незрозуміле і тримаючись за обличчя. Олег, лишивши Оксану, підійшов до пораненого, присів, поклав автомат на підлогу, взяв його за руки.

-Так, ану покажемо свою вавку. Ну, ну... Ух ти!

-А-а-а, пусти, падло, а-а-ай!

Водолаз вирвався. Та Рибалка побачив достатньо: удар прийняла права сторона, праве скельце окулярів розбилося, одна, найбільша, скалка гострим кінцем штрикнула просто в око, заплющити очі очкарик, вочевидь, не встиг, окуляри злетіли, а краєчок скельця далі стирчав просто поруч з очним яблуком, витягти скалку пораненому не приходило в голову, і зрозуміло, чому - навіть легенький дотик до неї завдавав жахливого болю. Око заливала кров, друге не ушкоджене, але намертво заплющене, з-під повік текла волога, та ще Водолаз закривав обидва ока руками. Власне, він уже навіть не кричав - скавчав та підвивав, ніби поранений цуцик. Швидко оцінивши ситуацію, Олег вправно повернув хіміка на спину, одну руку швидко притиснув до підлоги коліном, іншу стиснув своєю, і, не даючи собі часу на роздуми, гаркнув: "Не крутися, приб`ю!", примірився, підчепив пальцями скельце, легенько висмикнув його, відкинув набік, не будучи певним, що якісь дрібненькі друзки не лишилися, відпустив пораненого, покрутив головою, шукаючи, чим би заткнути рану. У несесері щось біліло, там справді виявився жмутик вати і невеличкий клаптик марлі. Більш ефективної першої допомоги надати Олег не міг, підвівся, повернувся до Оксани, яка нетерпляче тупцяла на місці.

-Ти його так приголубила?

-Мало йому, козлові! Чого стоїмо тут, гайда звідси скоріш, не можу вже! Постріли почують, прибіжать...

-Ніхто тут нічого не почує, інакше б у цьому сховку людей не тримали. Бомбосховище це, ясно? Ну, не тільки, взагалі - хованка. А з ним що пропонуєш?

-Сука він! Так скільки я вже тут?

-Серйозно не знаєш?

-Ні, блін, я граюся!

-З вівторка. Тепер четвер.

-День чи ніч?

-Десять по дев`ятій, вечора, - Рибалка підхопив автомат. - Правда, давай линяти звідси, все надто затягується.

-Не залишайте тут, суки, а-аа-а-аай! - виявляється, не дивлячись на пекельний біль Серього-Водолаз чув їхню розмову. Оксані несподівано захотілося перевірити одне своє припущення, вона смикнула Олега за рукав.

-Давайте глянемо на його руки. Думаю, він колеться, давно і серйозно.

-Це має тепер якесь значення?

-Він же сам не вибереться звідси скоро. У них же ломка колись починається.

-Випробувано на собі?

-Читала, чула, - Оксана знизала плечима, подумавши ще трохи, махнула рукою: - Правда, чого це я його жалію...

-Я ж тебе, тварюко малолітня, пожа-а-а-ай... пожалів! - знову озвався Водолаз.

-Ага, не одною, так іншою гидотою шпигував. Ні, він не такий дурний, щоб отак банально колотися. Я так зрозуміла, тут буває на кому власні винаходи перевіряти. Нюхає, ковтає, може іноді і уколеться... Та не на системі...

-Дитино, - Рибалка взяв дівчину за підборіддя. - Ти точно ніколи нічого... Забагато знаєш професійних термінів як для школярки.

-От саме у школах усе це вивчати й починають. Вірніше, за школами. Можу вам лекцію прочитати, - Оксана, видно, зовсім оговталася, поруч з Рибалкою відчула себе впевненіше, до неї поверталася звична для їхнього спілкування ядучисть. - Хай так лежить, псих ненормальний. Його самого треба в поліклініку здати, для дослідів.

-Ти диви, ти ще наші мультики знаєш. Про це поговоримо, коли виберемося звідси. Зайти сюди - півсправи. Гайда, обережніше тільки.

Оксана змусила себе не озиратися на стогони недавнього тюремника, хряснула за собою дверима, здригнулася, не сподіваючись почути сильне клацання, смикнула за ручку, поторсала її, зиркнула на Карася розгублено.

-Замкнулося... Воно... Я не думала, вони ніколи не хряпали так дверима... Тю... В когось ключ...

-Нічого, його знайдуть, не смертельно. Прудкіше рухайся.

Обережно переступивши спочатку через труп Патика, потім ледь не ставши ногою на мертвого