Бог Дрібниць - Арундаті Рой
Молода мати дуже любила свого первістка, розповідала Кунті, але ж була незаміжня і не могла залишити його у себе. Тож і поклала до сплетеного з тростини кошика та й пустила у ріку. Нижче за течією його знайшов Адірата, візничий колісниці. І назвав Карною.
Карна підвів очі на Кунті. «Ким же вона була? Хто моя мати? Скажи мені, де вона. Відведи мене до неї».
Кунті похилила голову. «Вона тут, — сказала вона. — Перед тобою».
У Карни це відкриття викликало і радість, і гнів. Тож його танець виражає замішання та розпач. «Де ж ти була, — запитує він у Кунті, — коли я потребував тебе найбільше? Чи ти бодай потримала мене на руках? Погодувала? А потім — шукала? Цікавилася, де я можу бути?»
У відповідь Кунті взяла його величне (зелене, з червоними очима) обличчя в руки і поцілувала в чоло. Карна стрепенувся від захвату. Воїн повернувся у дитинство. Той поцілунок викликав у нього справжній екстаз, який розійшовся всім тілом і дістався аж до кінчиків пальців на ногах. Чудовий поцілунок його матері. «Ти знала, як я сумував за тобою?» Рахель бачила, як рухається цей цілунок жилами Карни; побачити його було не важче, ніж яйце, що переміщається стравоходом страуса.
Та вже невдовзі цю мандрівку перервало сум’яття, адже Карна збагнув: мати розкрилася перед ним лише тому, що тривожилася за життя п’яти інших, любіших їй синів — Пандавів, — які ось-ось мали стати на герць із сотнею своїх кревних. Саме їх намагалася оборонити Кунті, коли зізналася Карні, що вона — його мати. Їй треба було витягнути в нього одну обіцянку.
Тому вона й звернулася до Законів Любові.
«Вони — твої брати. Твоя плоть і кров. Пообіцяй, що не підеш битися з ними. Пообіцяй мені».
Та Карна-воїн не міг дати такої обіцянки, бо тоді довелося б порушити іншу. Тож завтра він вийде на герць, де йому протистоятимуть Пандави. Адже саме вони, зокрема Арджуна, привселюдно кпили з нього за те, що він — син простого візничого. І Дурйодама, найстарший зі ста братів Кауравів, прийшов йому на порятунок і подарував царство зі своїх володінь. Карна ж у відповідь заприсягнувся до скону зберігати вірність своєму рятівникові.
Проте Карна Щедрий не міг відповісти на прохання матері відмовою. Тому він просто уник прямої відповіді. Пообіцяв, але трохи не те. Зробив невелике уточнення.
«Гаразд, — мовив він до Кунті, — ось що я тобі пообіцяю. Ти завжди матимеш п’ятеро синів. Юдіштіру я не скривджу. Біма від моєї руки не помре. Близнюків, Накули і Сагадеви, я також не торкнуся. А от щодо Арджуни не обіцятиму тобі нічого. Або я вб’ю його, або він уб’є мене. Один із нас накладе головою».
Щось у повітрі змінилося. Рахель не мала сумніву: то прийшов Еста.
Вона не повернула голови, та всередині у неї розлилося тепло. «Він прийшов, — подумала вона. — Він тут. Зі мною».
Еста теж влаштувався під колоною віддалік, і так вони й просиділи всю виставу: розділені широким кутамбаламом, але об’єднані історією, яку розповідали танцівники. І спогадами про іншу матір.
У повітрі потепліло. І стало менше вологи.
Либонь, той вечір у Серці пітьми був геть невдалим. В Аєменемі трупа танцювала так, наче не могла спинитися. Танцівники нагадували дітей, які ховаються від бурі в затишному, теплому домі. І не мають жоднісінького бажання виходити надвір, щоб опинитися віч-на-віч з негодою. З вітром і блискавками. Зі знаками долара в очах у щурів, які снують руїнами навколо. Зі світом, що валиться просто на очах.
Вони випірнули з одної історії тільки для того, щоб тут-таки з головою поринути в іншу. З «Карна шабадам», тобто «Клятви Карни», — у «Дурйодана вадам», де йдеться про загибель Дурйодани і його брата Душасани.
Була вже майже четверта ранку, коли Біма вистежив підлого Душасану. Того, хто намагався привселюдно роздягнути дружину Пандавів, Драупаді, після того, як Каурави виграли її у кості. Драупаді (сердита, на диво, лише на тих, кому дісталася, а не на тих, хто виставив її на кін) заприсягнулася, що ходитиме з розпущеним волоссям доти, доки не омиє його у крові Душасани. Біма ж поклявся помститися за її зневажену честь.
Біма зітнувся з Душасаною на бойовищі, всипаному мертвими тілами. Годину вони билися на мечах. Обмінювалися образливими словами. Перелічували всі кривди, яких завдали один одному. Коли латунна лампа почала блимати і пригасати, було укладено перемир’я. Біма підлив оливи, Душасана зняв з ґнота нагар. А потому супротивники знову стали до герцю. Запеклий бій вихопився за межі кутамбаламу і закипів довкола храму. Розмахуючи над головами булавами з пап’є-маше, вороги ганялися один за одним по подвір'ї. Двоє чоловіків у напнутих від швидкого руху спідницях і витертих оксамитових блузах стрибають через розкидані по землі місяці та купи лайна і кружляють навколо махини заснулого слона. Душасана то вихваляється, то, буквально за якусь хвилину, благає про милосердя. Біма ж просто з ним грається. Обидва обкурені.
Небо перетворилося на рожеву чашу. Сіра діра в Усесвіті з обрисами слона поворушилася вві сні, та потім знову завмерла без руху. Якраз зайнялося на світ, коли у Бімі прокинувся звір. Барабани забили гучніше, проте у повітрі навколо храму розлилася грізна, зловісна тиша.
У непевному ще передранковому світлі Естаппен з Рахеллю дивилися, як Біма виконує те, що пообіцяв Драупаді. Важким ударом він звалив Душасану на землю. І потім, відстежуючи кожен щонайслабкіший порух умираючого тіла, лупцював його, аж воно врешті затихло остаточно. Ніби коваль, який вирівнює лист непіддатливого металу. Систематично розгладжує кожну ямку й опуклість. Біма вбивав Душасану ще довго по тому, як той помер. А тоді голими руками роздер його тіло. Викинувши нутрощі, він схилився і став хлебтати кров прямо з чаші розтерзаного мертвого тіла, зиркаючи понад її вінцями божевільними очима, що палали гнівом, ненавистю і нестямною втіхою. Поміж зубами у нього виступали блідо-рожеві бульбашки кривавої піни, яка стікала потім розфарбованим обличчям, шиєю і підборіддям. Напившись, він піднявся, обмотав шию, ніби шарфом, скривавленими кишками і подався шукати Драупаді,
