Зірки Егера - Геза Гардоні
Срібні труби, золоті й срібні підсвічники вишуканої ручної роботи, вівтарні килимки, напрестольне покривало і церковну одіж одвезли на трьох підводах скарбникові султана. Чудові фрески й мозаїку храму забілили. З дзвіниці збили хрест, а на його місці тепер красувався позолочений мідний півмісяць.
Другого вересня в супроводі пашів султан верхи в'їхав у Буду. З ним були і його два сини.
Біля Сомбатських воріт його вже чекали аги у святковій одежі і під звуки сурми провели до храму.
Султан упав ниць посеред храму і подякував аллахові.
22Четвертого вересня вервечка з сорока підвід, запряжених волами, виїхала з королівського замку і повернула на дунайський міст. Це королева переїздила на нове місце.
На подвір'ї замку стояли запряжені екіпажі, довкола них юрмилися вельможі. Вони теж готувалися до від'їзду. Тільки Вербеці залишався в Буді разом із своїм улюбленим офіцером Мекчеї.
Гергей помітив у гурті вельмож Фюр'єша.
— Гергею,— поблажливо мовив той,— ти що, не поїдеш з нами?
Гергей окинув його зневажливим поглядом.
— Прошу без панібратства, з полохливими кроликами я не братаюсь.
Рудий хлопець ладен був спалахнути. Але, зустрівши колючий погляд Мекчеї, він зніяковів і тільки знизав плечима.
Старий Цецеї, згорбившись, сидів на коні позаду гурту вельмож.
Гергей поклав руку на луку його сідла:
— Здрастуйте, батьку...
— Доброго дня, сину мій.
— Твоя милість теж їде?
— Я тільки до Хатвана.
— А як же Ева?
— Її забирає з собою королева. Пообідай сьогодні в нас: розрадь мою дружину.
— Чого ви відпускаєте Еву?
— Вербеці вмовив відпустити. Не переживай — наступного року ми повернемося, і з нами буде не одна тисяча...
Більше вони не розмовляли. Поява охоронців означала, що зараз вийде королева.
Вона вийшла у жалобному вбранні. Серед придворних дам була й Ева. Її плечі огортав легенький подорожній плащ з шовковим каптуром горіхового кольору. Каптур не був піднятий. Дівчина розглядалася довкола, наче шукала когось. Гергей протиснувся поміж вельмож і опинився поряд з нею.
— Ево!
— Ти з нами не їдеш?
— Я б поїхав,— сумно відповів Гергей,— та мій господар ще й досі не повернувся.
— А потім ви поїдете слідом за нами?
— Не знаю.
Обличчя дівчини враз засмутилося.
— Якщо ви не поїдете, коли ж я побачу тебе?
На очі юнакові набігли сльози.
Королева уже сіла в простору, обшиту шкірою карету з віконечками.
Віца простягла Гергеєві руку:
— Ти не забудеш мене? Правда?
Гергей хотів сказати: «Ні, Віцушко, ні, нізащо в світі не забуду»,— але він не міг вимовити й слова і тільки похитав головою.
23Через десять днів султан теж вирушив у дорогу. Балінта Терека він віз закутого в кайдани, як свого раба.
Частина третяЛев-в'язень
1
На березі річки Беретьо стояв вершник у синьому плащі і червоній шапці. Це був солдат королівського війська. Він помахав шапкою і, гукнувши через кущі верболозу: «Ого-го-го! Вода!», з'їхав з нагрітого сонцем грузького берега до води, зарослої калюжницею, яка пишно жовтіла.
Кінь зайшов по коліна в траву, під якою води було майже не видно, і витягнув шию, щоб напитися. Але пити не став. Підняв морду, і вода полилася назад через рот і ніздрі. Кінь форкнув і замотав головою.
— Що це з тобою? — пробурмотів солдат.— Ти чого