Зірки Егера - Геза Гардоні

Султан повернув королевича няньці, не зводячи з нього захопленого погляду, поплескуючи дитину по личку й погладжуючи його русяву голівку.

— Який гарненький, який міцненький,— сказав султан, кинувши погляд на товмача.

Товмач так передав його слова латиною:

— Милостивий султан зволив сказати, що дитина чарівна, мов янголятко, і квітне, як східна троянда, що розпустила свої пелюстки на світанні.

— Я радий, що зміг його побачити,— знову заговорив султан.— Відвезіть хлопчика королеві й передайте їй, що я буду йому замість батька, і що моя шабля оберігатиме маленького короля і його країну довіку.

— Його величність так тішиться,— пояснював товмач,— наче бачить свою рідну дитину. Він усиновлює хлопчика і простирає над ним свої могутні крила своєї влади. Перекажіть це її величності королеві, а також передайте їй наймилостивіше вітання падишаха.

Султан дістав з кишені гаманця з вишневого шовку і всунув його в руку няньці королевича.

Затим він ще раз поцілував дитину і помахав їй рукою.

Цим султан хотів показати, що його прохання виконано і гості можуть іти.

Угорські вельможі зітхнули з полегкістю. Нянька хутко вибігла з дитям із шатра. Решта теж вийшли на повітря. Там вельмож оточили паші й люб'язно запросили повечеряти разом з султаном. Частина почту нехай відвезе королевича і повернеться сюди.

— Проведи королевича додому,— кинув Балінт Терек Гергею, що стояв за його спиною, і зник у шатрі попід руку з якимось пашею.

Маленький король знову опинився в кареті. Правою ручкою він помахав пашам і угорським вельможам. Позолочена карета рушила в зворотню дорогу між двома рядами солдатів, що бурхливо вітали екіпаж.

Гергей скакав за каретою.

Цецеї, розмахуючи дерев'яним протезом, їхав в одному гурті із старшими, молодь трималася позаду. Гергей скакав слідом за Золтаї і Мекчеї, поруч з рудим товстим хлопцем, з яким він познайомився ще на початку дороги.

— ...Друже Фюр'єше,— звернувся Гергей до рудого сусіда.— Я недавно у Буді й тому ще ні з ким не знайомий.

— Чого тобі, братику? Я охоче позичу тобі скільки зможу.

Він подумав, що Гергею потрібні гроші.

— Я маю сьогодні невеличку справу. На площі Святого Дьєрдя.

— Яка ще там справа? — запитав Фюр'єш, усміхаючись.

Він вирішив, що у Гергея якесь любовне побачення на площі Святого Дьєрдя.

Труснувши кучмою рудого волосся, Фюр'єш весело вигукнув:

— Ах, он воно що!..

— Справа якраз не така й весела,— мотнув головою Гергей,— але й не дуже серйозна.

— Словом, якась пригода серця.

— Зовсім ні. Скоріше справа честі.

— А чи не битися ти надумав?

— Вгадав.

— З ким?

Гергей показав на Мекчеї, що скакав попереду у зеленій атласній одежі.

Фюр'єш знову подивився на Гергея і вже серйозно спитав:

— З Мекчеї?

— Так.

— Послухай, де ж зірвиголова!

— Я теж не з лякливих.

— Він уже і німців рубав!

— А я зарубаю його!

— Ти добре володієш шаблею?

— З семи років почав.

— Ну, тоді це інша річ.

Фюр'єш помацав м'язи на руці Гергея, похитав головою:

— Все-таки краще було б, якби ти вибачився перед ним.

— Я?..

— Він тебе переможе,— занепокоєно похитав головою Фюр'єш.

— Не будемо загадувати наперед,— задерикувато відказав Гергей. Випнувши груди, він зиркнув на Мекчеї, що скакав попереду. Затим знову обернувся до Фюр'єша:

— Ти будеш моїм секундантом, друже?

Фюр'єш знизав плечима:

— Якщо тільки секундантом, я із задоволенням. Але якщо трапиться якесь лихо...

— А що може трапитися?

— Що завгодно. Тоді я