Білі зуби - Зеді Сміт

Алсана схопилася за щоку і сказала спокійно:

— Я плачу від жалю до цих бідних родин і від щастя, що це омине моїх дітей! Батько ігнорує і залякує їх — так, але принаймні вони не вмиратимуть на вулиці, як щури.

Це мала бути одна зі звичних сварок, ті самі позиції, ті самі сюжети, ті ж взаємні звинувачення, ті ж праві хуки. Кулаки. Лунає гонг. Самад виходить зі свого кутка.

— Ні, вони постраждають ще гірше, набагато гірше: будуть сидіти в морально зогнилій країні з матір’ю, яка сходить з розуму. Божевільна курка. Родзинки без торта. Подивись на себе, подивись на свій вигляд! Подивись на свій жир! — він схопив шматок Алсани і випустив його, наче вона була заразна. — Подивись на свій одяг. Кросівки і сарі? А це що?

То був один із Клариних африканських шарфів, довгий, красивий шмат оранжевої тканини кенті, у який Алсана замотувала свою жорстку гриву. Самад зірвав тканину і кинув її через кімнату; волосся Алсани різко впало їй на спину.

— Ти навіть не знаєш, хто ти така, де твоє коріння. Ми ніколи не бачимося з родиною — я соромлюся показати тебе комусь. Нащо було їхати по жінку до Бенгалу? — ось що вони мене спитають. — Чого ти не поїхав просто в Патні?

Алсана гірко всміхалася і хитала головою, поки Самад вдавав, що він спокійний, наливаючи воду в металеву каструлю і стукаючи нею по плиті.

— А це на тобі прекрасне лунгі, Самаде Мія, — сказала вона гірко, киваючи на його голубий спортивний костюм, увінчаний бейсбольною кепкою Поппі.

Самад заперечив:

— Різниця в тому, що тут, — не дивлячись на неї, тикаючи пальцем себе під ліве ребро. — Ти кажеш, ти щаслива, що ми в Англії, бо тебе вже всю поглинуло. Я тобі скажу, ці хлопці жили б краще вдома, ніж…

— Самаде Мія! Навіть не починай! Це станеться тільки через мій труп, якщо моя родина поїде назад туди, де їхнє життя в небезпеці! Клара розповідає мені про тебе, вона все розповідає. Як ти питав її про дивні речі. Що ти задумуєш, Самаде? Зінат казала про ці страховки… хто збирається вмирати? Що я чую? Я тобі сказала: через мій труп…

— Ти вже труп, Алсі…

— Стули рота! Закрий свого рота! Я ще з глузду не з’їхала. Це ти робиш з мене божевільну! Я дзвонила Ардашіру, Самаде. Він сказав, ти пішов з роботи об одинадцятій тридцять. Зараз друга ранку. Я при своєму розумі!

— Ні, ще гірше. Твій розум хворий. Ти називаєш себе мусульманкою…

Алсана кинулася перед Самада, який намагався сконцентруватися на цівці пари від каструлі.

— Ні, Самаде. Оце вже ні. Оце вже ні. Я себе ніяк не називаю. Я не роблю ніяких заяв. Ти називаєш себе мусульманином. Ти маєш справи з Аллахом. Ти будеш тим, з ким він говоритиме, як прийде Судний День. Ти, Самаде Мія. Ти, ти, ти.

Другий раунд. Самад дав Алсані ляпаса. Алсана всадила йому правий хук у живіт і одразу врізала зліва в щелепу. Потім вона відскочила до задніх дверей, але Самад зловив її за талію, заблокував, звалив на землю і заїхав ліктем у копчик. Алсана, важча за чоловіка, стала на коліна, піднімаючи Самада; вона перекинула його і поволочила в сад, де двічі копнула, поки він лежав на землі, — два коротких, злісних удари по лобі, — але гумова підошва завдавала мало шкоди, і вже за мить він був знову на колінах. Вони вчепилися одне одному у волосся, Самад вирішив смикати до крові. Але він не подумав про ліве коліно Алсани, що залишалось вільним, і те коліно опинилося під його ширінькою, відтак він випустив волосся і спробував зацідити в губи, але попав у вухо. Тим часом напівсонні двійнята лишили свої ліжечка і стояли біля довгого кухонного вікна, спостерігаючи сцену, освітлену, наче на спортивному стадіоні, світлом сусідської сигналізації.

— Абба, — сказав Маджід, оцінивши стан речей. — Точно абба.

— Ша, малий, аж ніяк, — сказав Міллат, кліпаючи від світла. — Закладаюсь на дві апельсинові цукерки, що амма все гівно з нього витрусить.

— Оооооооо! — в унісон закричали близнята, наче їм показували феєрверк, і потім: — Аааааааа!

Алсана щойно закінчила бійку з деякою допомогою садових граблів.

— Тепер, може, хоч хтось із нас, хто працює зранку, зможе нормально заснути! Срані пакі! — кричав сусід.

Кількома хвилинами пізніше (бо вони завжди обіймали одне одного після таких бійок, обійми десь між любов’ю і колапсом) Самад зайшов із саду, все ще трохи оглушений, і сказав:

— Йдіть спати, — перед тим як пройтися пальцями по густому чорному волоссю синів.

Щойно він дійшов до дверей, спинився:

— Ти дякуватимеш мені, — сказав він Маджідові, який несміливо посміхався, думаючи, що абба задумав подарувати йому врешті-решт хімічний набір. — Ти дякуватимеш мені у кінці. Ця країна нічого доброго не має. Ми відриваємось одне від одного в цій країні.

Потім він пішов нагору і зателефонував Поппі Барт-Джонс, піднімаючи її о третій ночі, щоб сказати, що більше не буде пообідніх поцілунків, не буде винуватих прогулянок, не буде тихих таксі. Кінець пригоді.

Мабуть, усі Ікболи були трохи провидцями, бо чуйка Алсани виявилася правильна, як ніколи. Відрубування голів на вулицях, цілі родини, кремовані уві сні, вішальники на Кашмірських воротах, люди божевільно товчуться, не ймучи віри, що їх позбавили власних частин тіла; частини тіла, відтяті від мусульман сикхами, від сикхів — індусами; ноги,