💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Читаємо онлайн Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
і дитя помирає, поки ти ждеш у черзі, або ж ти з жалю прикриваєш його на ніч подушкою і теж сидиш-ждеш — виходить те ж саме, бо смерть — це найкраще, що ти міг для нього зробити.

До виборів усього два тижні, і стрілянина в місті лунає щодня. Ми з Шотою Шерифом обидва заявляємо, що хочемо миру, але буває досить одного пострілу — чи то «Інфорсерів»[228] у Спеніш-Тауні, чи то банди «Венг-Ґенг», яка стверджує, що жодного паршивого договору не підписувала. Досить одного пострілу. І навіть якщо ми хочемо миру, то такій людині як Пітер Нессер треба, щоб його партія перемогла, і байдуже як. Мені теж байдуже. Але чому такий великий тарарам навколо якихось нікчемних виборів у маленькій країні? Чому нами так раптово зацікавилася Америка? Річ тут, напевно, не в території і не в тому, щоб заявити про себе. Я думаю про Джосі, про всіх цих американців, я думаю про Пітера Нессера, думаю про Копенгаген, про Вісім Провулків, про Кінгстон, про всю Ямайку і про світ; я розмірковую собі: що ж це за заява така має бути, яка відлунює на весь світ? Що збирається робити Джосі, я знаю. Мною від того аж струшує до кісток, — і апельсиновий сік вихлюпується на руку й капотить на підлогу. Склянка теж падає, але натикається на ногу і не розбивається. А апельсиновий сік витікає і розпливається по підлозі — повільно, наче кров.

— Господи Ісусе, Папо, ти вважаєш, мені на день без цього клопоту мало?

Вона нагинається з відром і ганчіркою, а я й зрозуміти ще не встиг, що ж сталося.

— Іди-но краще надвір, займи себе чимось, — каже вона.

Я виходжу і радію, що на мені тільки футболка-сіточка. Джосі. Якщо пожежа в будинку на Орандж-стриті була заявою недосить гучною, то яку ж заяву вони, можливо, готують без мене тепер — таку, що сам Ісус перекинув на мене апельсиновий сік? Щось таке, в чому мені не місце. Що може бути аж таким гучним; таким гучним і таким темним, що навіть Папі Ло туди доступ перекрито?

Що робити, я не знаю, але ноги самі несуть мене до дому Джосі Вейлза. Коли я бачу цього кубинця з дещо довбонутим ім’ям — Доктор Лав, щось наганяє на мене тривожні думки. Востаннє він був тут у січні; тоді вони з Джосі Вейлзом вирушили в даунтаун, поруч із територією ННП, і підірвали біля бухти чотири автомобілі, один за одним. Кубинець зробив це просто так, і убитий не був ніхто, але це посіяло в Джосі Вейлзі якесь насіння — і те насіння нині визріває. Ноги мене волочать уперед, а голова — тягне назад. Назад, до минулого грудня-січня і до кожного місяця, аж до нинішнього. Часом дивишся на деякі речі, і вони — всього лише деякі речі. А глянеш на них під іншим кутом, і ті деякі речі складаються в одну велику, одну жахливу Річ, жахливу тим більше, що ти ніколи раніше сам таку сукупність не складав.

Січень — місяць нашої останньої зустрічі з Пітером Нессером. Тепер він, приїжджаючи, зустрічається вже з Джосі Вейлзом. До мене заходить лише сказати, що готується зустріч із МВФ. Мовляв, МВФ — це така група великих людей із багатих країн по всьому світу, які вирішують, чи давати Ямайці гроші, щоб вона витягла себе за шкірку з вигрібної ями. Ось про що говорить Пітер Нессер, — бо він, як і раніше, вважає, що мудрі речі для тутешніх з гето треба спрощувати, інакше вони не дійдуть до їхніх тупих мізків. Я був ось на мізинець від того, щоб послати його куди далі: кому-кому, а мені відома навіть різниця між словами «чванько» і «патякало», кожне з яких не характеризує Нессера навіть наполовину, хоч промову йому з них склади. Пітер Нессер також говорить, що як Майкл Менлі переконає МВФ дати його країні грошей, то він, Менлі, все одно спустить їх на те, щоб занурити ту країну в морок комунізму.

Доктор Лав з’являвся для того, щоб розповісти всім про комунізм. Як Фідель Кастро скинув великого вождя Батисту і запросто в’їхав у його будинок, повбивавши всіх, хто за старий світ. Як Кастро зруйнував усе, що було при капіталізмі — всі школи, магазини, — а ось стриптиз-клуб «Тропікана» залишив (хоча, за чутками, команданте все ніяк не може знайти заміну своєму вбитому сержантику). Казав Кубинець і про те, що скоро всіх там візьмуть під замок (як і нашу ННП — після запровадження надзвичайного стану). Як він сам сидів у буцегарні, а разом з ним сиділи абсолютно невинні люди — лікарі, вчителі, інженери, які, отже, були проти того комунізму. Саджали там навіть жінок та дітей. Одного разу його найкращий друг спробував утекти — через пролом у бічній стіні; він думав, що за нею до дороги — всього десять футів, але за стіною був п’ятдесятифутовий обрив, та він все одно плигонув, у надії, що йому вдасться перестрибнути землю і «приземлитися» в море. У море він не приземлився. Ось таких людей Майкл Менлі має намір насадити на Ямайці, а МВФ дає йому на це гроші. «МВФ — це скорочено Менлі Винен Фінанси», — сказав Пітер Нессер.

Ледве народився січень, як ми взялися за роботу. Американець приїхав із багажником, повним усякої всячини, користуватися якою нас мав навчити Кубинець. «Нам би отаке, muchachos, отоді, в затоці Свиней», — повторював він. Коли я його зустрів, він уже знав Джосі, але я все не мав часу про це заїкнутися. Зброя була зовсім іншою, ніж та, яку завозили сюди з шістдесят шостого по сімдесят другий. Ту треба було кріпити на плече, заряджати на один постріл і стріляти. Наша найкраща зброя могла завалити людину хіба що прямим попаданням у серце. А з базуки можна запросто розвалити стіну. Та я все ж тримаюся за свою самозарядну М1. Джосі тримається за свою стару волину, але не каже Американцеві, що в нього давно припасений АК-47, хоча Кубинець, напевно, про це здогадується. Кубинця ми відвозимо подалі на захід, у Ґарбиджлендс, щоб він там навчав хлопчаків. П’ятого січня я веду бригаду на Джонстаун, а Джосі вирушає в Тренчтаун, де свого часу жив Співак. У Тренчтауні вважають, що цей факт забезпечує їм недоторканність, але вони помиляються.

Запам’ятайте це, милі й порядні люди. Рік виборів знаменується першими вуличними

Відгуки про книгу Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: