Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

два місяці тому. До бухти Півмісяця звідси недалеко їхати, але її ще треба відшукати. Старий причал, що його використовували ще іспанці, потім британці — в період рабства, а певний час навіть пірати. Це одне з тих місць, куди прибувають і де зникають вантажі, до яких нікому не має бути діла. Я бачу його з узвишшя. Коли спускаюся до берега, Доктор Лав підбігає до мене і чмокає в щоку. Ох ця дурна звичка чоловіків-латиносів — цілувати всіх і кожного! Я на таке їхнє вітання дивлюся крізь пальці, — але інша річ, якби нас застукав хтось за таким заняттям. Луїс Джонсон десь поодаль, у кущах, так-сяк намагається сховати від чужих очей свій зелений «Форд Кортина». Або від вух, бо двигун у нього не заглушений.

Добре, що він не вилазить з машини. Мені цікаво, чи Доктор Лав не бовкнув при ньому зайвого. Цей hermano, як я з’ясував, теж обожнює поговорити.

— У нас нині, ті amigo, спекотніше, ніж у дупі товстулі, — заклопотано каже він.

— Що, на Барбадосі все так серйозно?

— Серйозніше тільки Madre de Dios[223]. Хоча технічно це були вже нейтральні води. Як бачиш, chico, боротьба за звільнення не може обійтися без жертв.

— Завданням було справити враження на Медельїн?

— Одна бомба — вразити Медельїн, друга — вразити себе. Хоча що я можу знати? — Я ж у цей час був у Венесуелі. Ха-ха.

— Магія.

— Ти маєш зробити те саме, hermano.

— Підірвати літак?

— Я вже сказав, що не знаю нічого про вибухи літаків.

— То що мені треба робить?

— Ти повинен зробити так, щоб не ти їх покликав, а вони — тебе. Не давай мені приводу в тобі сумніватися, Джозефе.

— Після нинішнього вечора ніхто в мені не сумніватиметься.

— Справ на них враження, hermano.

— Братику, я увесь світ готовий вразити. Ти до нас надовго?

— Я залишатимуся, Джозефе, поки існує і поширюється загроза комунізму.

— А в нас кажуть, що він — соціал-демократ.

— Соціалізм — це теорія, а комунізм — практика. Тобі треба зробити кілька «бабах», hermano. Великі люди стежать.

— Що ж мені, весь Гоуп-роуд знести за допомогою...

— Знати нічого не хочу. До речі, в отій машині є подарунки: три чи чотири С-4. Як з ними поводитися, я тобі вже показував.

— Льюїсе, не треба, бомбоклат, цих бомб. Скільки разів тобі повторювати?

— Джозефе, я виклав перед тобою всі карти.

— А він знає, що в його машині вибухівка?

— Цей кретин не знає навіть, звідки сцяти, а звідки срати.

— І все-таки я вважаю, що краще працювати один на один. Бо цей вилупок може здогадатися, звідки дме вітер.

— Не люблю я таїтися... Отже, я лишаюся тут, а ти берешся за справу. Братику мій, роби те, чого від тебе ждуть. Завтра я тобі подзвоню. Будемо з тобою пити мохіто і плювати на портрет учня-імпотента з католицької школи.

— Дзвони краще післязавтра. Завтра купа справ.

Баррі Діфлоріо

 й уявлення не мав, що цей бісів Кубинець на Ямайці. Після того, що він натворив два місяці тому на Барбадосі, я мушу визнати: в цього виродка сталеві нерви. Іду в заклад, що ідея належить Луїсові Джонсону. Відтоді як він покинув Чилі, щоб приєднатися до мене в Еквадорі, Джонсон якось наче забуває, що працює на мене.

Від будинку Співака до перукарні в Моні всього двадцять хвилин на авто, але завдяки моїй дружині вони здалися двома годинами. Тепер я сиджу в своєму кабінеті при посольстві — і чекаю подій, що мають відбутися З грудня 1976 року. Якраз сьогодні, в цей самий день, ми анулюємо Співакові візу, оскільки він підозрюється в контрабанді наркотиків до Сполучених Штатів Америки. Довести це зовсім нескладно — досить перевірити його задню кишеню. З цього треба зробити справжнє шоу — на знак того, що ми, як справжні друзі Ямайки, не маємо наміру сидіти склавши руки і миритися з тим, що в нашій вірній країні-союзниці може взяти верх беззаконня. Прес-реліз я вже написав, начальство його завізувало. У нас також є докази того, що він перебуває у змові з відомими наркодилерами з Маямі та Нью-Йорка, а також має контакти з людьми сумнівної репутації на Ямайці та за її межами, зокрема, щонайменше з двома місцевими терористами. Усе вже задокументовано. Один з них, на прізвисько Шота Шериф, двічі судимий за вбивство і тісно пов’язаний з нинішньою владою.

Документи в порядку, директиви роздано, і більшість роботи перелопатив я сам, — особливо після того, як цей гівнюк Білл Адлер здриснув з корабля і заспівав і нашим, і вашим... А в нього таки сталеві нерви. Одна річ — відректися від усього, що сам устиг свого часу наробити, ставши одним з тих бевзів, що підписалися на те, що їм не під силу, — таке я ще розумію. Тільки ж не треба поводитися так, наче добра половина з написаного у твоїй же книжці — не твоїх рук діло. Принаймні я не перейняв його гівняну методику прослуховування. Можливо, він і досі жартує — у тих країнах, які ще його приймають, — про події в Еквадорі, коли покоївки готелю «Вілла Гільда» застукали його за спробою встановити прослуховування в номері Мануеля Араухо[224]. Або з випадку в чехословацькому посольстві, коли він намагався переконати індусів-охоронців, що так, hombres, ремонтники справді приходять на роботу о п’ятій ранку, навіть у Латинській Америці.

Через його вчинки довелося терміново виводити з гри десять агентів і вводити сім нових. У нас не було навіть часу для повної чистки, інакше я нізащо не схвалив би кандидатуру Луїса Джонсона — у кожному разі, коли з ним ще й Кубинець у комплекті. Цей острів кишить довбаними кубинцями, а про комуняк я взагалі мовчу.

Так, я можу собі уявити, для чого він тут, якщо навіть із власної волі. Чого я не можу зрозуміти, так це того, навіщо він робить із цього виставу — принаймні для нас, — на відміну від Карлоса Шакала, який теж тут, але лежить на дні, чухаючи пузо, поки шльондри в нього відсмоктують. У цих двох є спільне минуле. Мені платять за те, щоб я таке знав. Ходить чутка, що Льюїс Ернан Родриґо де лас