Вітіко - Адальберт Штіфтер

— Дії та вчинки людини — теж її товариство, — сказала Болеслава. — Правда, шановний батьку?

— Те, що людина робить зі смиренням, — проказав чоловік на нижньому краї столу, — це її спадщина, яка лишається по ній, хоч яка незавершена.

— Якщо тільки щастя нашої країни ніхто не порушить, — спохмурнів Любомир, — і не прийде лихо в невинні хати, будинки і поля.

Після вечері одна дівчина підійшла до Болеслави і стала тримати під її руками срібну миску, друга дівчина зі срібного глечика почала зливати їй воду на руки, Болеслава помила пальці й витерла руки білим рушником, який тримала третя дівчина. Слуги подали кожному за столом миску для вмивання рук і рушник для витирання їх. Потім усі підвелися. Чоловік на нижньому краї столу знову, як і перед вечерею, проказав молитву, яку решта повторювали. Потім Любомир сказав Вітіко:

— Тебе проведуть у твою кімнату, хай тобі добре спиться під нашим дахом.

— Нехай ваш перший нічний спочинок у нашому домі буде добрим, — побажала Болеслава, — і прокидайтесь радісно, як властиво у ваші роки.

— Амінь, — закінчив Любомир. — Бувайте здорові, мої родичі!

— З Богом! — гукнули чоловіки.

Чоловік у білому вбранні тепер знову відчинив стулку дверей, одна з жінок пішла попереду з восковою свічкою, Болеслава — вслід за нею, після Болеслави пішла друга жінка і троє дівчат. І потім вийшов Любомир, присвічував йому Слава. А Вітіко сказав чоловікам, які стояли навколо:

— Бувайте здорові і не згадуйте лихом!

Після цих слів чоловіки підступили до Вітіко й подали йому руки.

— На добраніч із нашою гостинністю і нашою охороною в цьому домі! — побажав чоловік, якого Любомир назвав Растиславом.

— На добраніч! Бувай здоровий! Нехай тобі добре ведеться! — гукали інші чоловіки.

— На добраніч! — побажав їм Вітіко.

Коли всі відступили від Вітіко, стало видно чоловіка, що сидів на нижньому краї столу. Він сказав:

— Спочивайте з Богом, і ти, молодий гість, спочивай із Богом.

— Спочивайте з Богом, велебний отче! — відповів Вітіко.

Чоловіки розступилися і хотіли пропустити Вітіко до дверей. Але він сказав:

— Спершу ви.

— Спершу Вітіко! — гукнув хтось із них.

Вітіко вийшов із дверей, Радим попереду світив йому. Потім пішли зі скіпками решта. Останнім ішов чоловік у темній сутані.

Радим провів Вітіко до його світлиці, запалив там ґніт срібної лампи і вийшов. Вітіко ще походив трохи по кімнаті, посидів трохи на стільці, проказав вечірню молитву, роздягнувся, погасив лампу і ліг на ліжко. Його сон був такий, як йому бажали, а прокинувся він так, як і казала Болеслава.

Прокинувшись, Вітіко одразу пішов у стайню доглядати свого коня.

Коли зійшло сонце, Радим покликав Вітіко до Любомира і повів його сходами до великої світлиці, оббитої дубовими панелями. В ній стояв високий дубовий хрест із розп'ятим Спасителем. Там було багато стільців, довгий стіл і чимало молитовних ослінчиків. Вікна були розмальовані образами Спасителя, янголів і святих. У тій залі зібралися всі, хто вчора був присутній на вечері.

— Я запрошую тебе, Вітіко, — промовив Любомир, — побути з нами на службі Божій.

— Звичайно, буду, — відповів Вітіко.

Потім усі, хто був у залі, пішли сходами вниз, вийшли з подвір’я і пройшли між хатами до великої і високої благочинної церкви. В церкві їм приготували місце поблизу від вівтаря, де вони й сіли. В церкві було багато народу, всі молилися. Дехто був у широкому вбранні зі зборками та поясом, поширеному в чеських землях. Інші були у вузькому вбранні з застібками і в штанах, так одягаються в Баварії, а дівчата й жінки мали сукні зі зборками і нагрудники, фартухи і хустки. Деякі жінки були вбрані дуже строкато, інші — майже однобарвно. На головному вівтарі кілька священиків освячували Святі Дари, серед них був і той, який у домі жупана проказував молитви за вечерею. Після служби Божої всі родичі Любомира повернулися до його дому. Священик, що проказував молитви за столом, ішов останнім.

Усі пішли до їдальні. Там на столі стояло молоко, мед, масло і багато інших харчів, кожен брав, що хотів, і снідав.

— Вітіко, — заговорив Любомир, — якщо ти хочеш трохи подивитись, як приходять до нас люди, то ходімо після сніданку до кам’яної зали. А потім мої родичі Кодим і Диш покажуть тобі містечко, аж поки я знову матиму час побути з тобою.

Вітіко після сніданку пішов у кам’яну залу. Там розстелили килими навколо кам’яного столу, накрили сам стіл і кам’яний стілець і поклали килим перед стільцем. Любомир прийшов і сів на стілець перед столом.