"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

безглуздим заняттям. Удруге пощастило зробити запис на плівку. її цілий тиждень розгадували досвідчені шифрувальники, та ба, даремно. Кілька днів тому, на вимогу Релінка, Берлін наказав діючій в цьому місті групі абвера відрядити в розпорядження СД спеціаліста по російському шифру. Але й він мало що досягнув. З учорашнього дня на столі в Релінка лежала схема розшифровки, зроблена спеціалістом, де зрозумілі були тільки чотири слова, які нічого не говорили: «стати», «різноманітні», «покрівля» і, нарешті, «Грант». Спеціаліст по російських кодах припускав, що Грант — умовне ім’я того, хто посилає шифровку. Тепер таємничий передавач так і називали: «Рація Гранта».

Релінк і зараз не вірив, що Елербек приніс важливі новини.

— Зроблено третій запис Гранта, — повідомив Елербек. — Він був в ефірі три хвилини чотирнадцять секунд. Знову абракадабра. Але в кінці так само «Грант». Потім спіймали далеку потужну станцію, яка протягом десяти хвилин посилала в ефір один і той же виклик, і в ньому теж фігурувало слово «Грант». Згодом рація Гранта знову появилася в ефірі і тричі повторила букви «П» і «А».

— Це все? — з недоброю посмішкою спитав Релінк.

— На сьогодні все, — відповів Елербек. Але тепер ми вже знаємо, що рація Гранта має прямий зв’язок з якоюсь потужною далекою станцією. Я вважаю, що це дуже важливо.

— Дякую вам, — іронічно вклонився Релінк. — А то я весь час думав, що Грант посилає свої повідомлення господу богу, і не турбувався.

Елербек ображено стуливши вузькі бліді губи, встав.

— Я вважав за свій обов’язок доповісти, — сухо сказав він і пішов.

Релінк з люттю шпурнув йому вслід олівець, але зараз же встав, підняв його і, вернувшись до столу, мовив уголос:

— Пане Релінк, я не впізнаю вас…

І тут те саме — неможливість пробитися крізь конспірацію противника. Релінк лютував дедалі більше, добре розуміючи, що значить захопити цю рацію, його страшенно дратувало, що, вивчивши прийоми конспірації, які застосовували на всіх континентах, і досить легко викриваючи таємниці підпілля у Франції і Голландії, він виявився проти конспірації росіян безсилий. Якось Олендорф сказав йому: «Російські більшовики — азіати і в конспірації. То що це, хай йому чорт, означає? Що вони, чарівники, чи що, ці більшовики?»

Увечері Релінк викликав до себе агента на кличку «Утікач». Він був адміністратором у театрі, постачав СД найдокладнішими і на перший погляд перспективними доносами, але всі вони після перевірки виявлялися цілковитою дурницею. В минулому Утікач — кандидат у члени Комуністичної партії, і в Релінка виникла підозра, чи не є його брехливі доноси зловмисними.

Допит Утікача тривав менше години. Релінк припинив його, відчуваючи таку гидливу відразу до агента, що йому захотілося швидше піти додому і прийняти гарячу ванну. Перед ним сиділа змокла від страху подоба людини. Раз у раз підтримуючи рукою вставну щелепу, Утікач бурмотів приглушеною скоромовкою… Так, він свідомо писав неправду, але кожний донос починав словами: «Треба перевірити отаку-то людину». Він думав, що перевірять, переконаються, що людина ні до чого не причетна, але водночас побачать і те, як старається він, Утікач, допомогти новій владі. Релінк уже бачив, що за всім цим стоїть примітивний тваринний страх за свою шкуру.

— Навіщо ви пішли в комуністи? — спитав Релінк.

— Я ж не дійшов… кандидатом був… — промурмотів Утікач закипілим ротом.

— Але навіщо? Навіщо? — крикнув Релінк.

— Для анкети, пане начальник. Виключно для анкети.

Релінк наказав відправити Утікача в тюрму для карних злочинців.

— Ну, що ви скажете про цього екземпляра? — звернувся він до перекладача.

— Всі вони такі. їм зрозумілий тільки страх, — відповів перекладач, упорядковуючи свої записи.

— Ви народилися в Німеччині? — спитав Релінк.

— Так. Мої батьки емігрували звідси в 1917 році.

— Отже, ви теперішніх своїх співвітчизників просто не знаєте, — зауважив Релінк.

— Але я вже встиг побачити їх тут, — сказав перекладач.

— Як ви думаєте, чому так виходить: ті, хто проти нас, — люди вольові, хоробрі, а ті, хто з нами, — такі ось? — Релінк поставив це питання і нетерпляче ждав відповіді. Він уже встиг переконатися, що цей російський хлопець не дурний, і йому було дуже цікаво, що він скаже.

Перекладач відповідати не поспішав. Складаючи в портфель свої папери, поглядав на Релінка, ніби перевіряв, чи можна йому говорити те, що він насправді думає.

— Очевидно, всі ті, на кому трималася комуністична Росія, опинилися в таборі наших ворогів, — обережно відповів перекладач.

— Це щось на зразок два рази по два — чотири, — грубо зауважив Релінк.

— Чому? — образився перекладач. — За цим два рази по два стоїть висновок, що комунізм тут підтримували сильні люди, а над цим уже варто подумати.

Так, це був саме той висновок, до якого вже не раз приходив і сам Релінк, уникаючи, проте, розвивати цю думку.

От і тепер йому захотілося обірвати цю розмову і заодно пристрашити перекладача.

— Але звідси випливає й інший висновок, — сказав Релінк, — що комунізм — справа розумних і сильних людей, а наші ідеї… — Релінк замовк, наче запрошуючи перекладача закінчити фразу. Але той уже зрозумів, у яку небезпечну розмову встряв, і промовчав. — Ви бачите, як небезпечно робити узагальнені висновки, грунтуючись на примітивних даних, — повчально підсумував Релінк.

— Так, звичайно, я знаю дуже мало, — поспішно погодився перекладач, але ця його поспішність знову викликала в Релінка роздратування, і він не попрощавшись пішов.

Пізно вночі Релінк записав у своєму щоденнику:

«Все-таки наша пропаганда помиляється, створюючи в німців уявлення, ніби комунізм — це безглузда і непопулярна в Росії витівка. Тоді стає незрозумілим, чому тут так нелегко дається перемога. Цю думку треба при нагоді висловити Олендорфу. В Берліні вистачає розумних нероб, хай вони придумають переконливе пояснення сили