Чінгісхан - Василь Григорович Ян
Перед хором дівчат став хлопчик у голубій чалмі і довгому смугастому халаті. Він обернувся до жінок і сказав: «Не бійтесь! Я заспіваю!» Він заспівав чистим і ніжним голосом. Пісня його була сумна і самотньо полинула по затихлому майдану під потріскування багать, пирхання коней і глухий рокіт бубнів.
Край радості й пісень, прекрасний Гюлістан[105] Пустелею ти став, твої сади в огні! Загорнутий в хутро панує тут монгол… Ти гинеш весь в крові, поранений Хорезм!
Хор дівчат жалібно простогнав приспів:
Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон: На-а! На-а! На-а!
А за дівчатами всі бухарські сивобороді на майдані підхопили одчайдушним зойком:
О Хорезм! О Хорезм!
Хлопчик співав далі:
З гір снігових потік вливався в Зеравшан. Дим чорний клубочивсь, померкли небеса. Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон: Батьки їх і брати — всі полягли в боях!
Знову хор дівчат повторив приспів:
Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон: На-а! На-а! На-а!
І знову всі бухарські старійшини одчайдушним зойком підхопили:
О Хорезм! О Хорезм!
Тільки один хорезмієць Махмуд-Ялвач сидів мовчки, скоса позираючи на старих, холодний і насторожений.
— Що співав цей хлопчик? — спитав, ще схлипуючи, Чінгісхан. — І чому так виють оці старі?
— Вони співають так, як ти любиш, — пояснив Махмуд-Ялвач. — У цій пісні оплакується загибель їхньої батьківщини. А всі старі стогнуть: «О Хорезм!» і плачуть, що колишня слава їхня пропала…
Темне обличчя Чінгісхана зібралося в сітку зморщок, рот розтягнувся, наче посміхаючись. Він раптом зареготав, немов загавкав великий старий вовкодав, і заляскав величезними долонями по гладкому животі:
— Оце для мене весела пісня! Добре виє хлопчисько, немов плаче! Нехай плаче весь всесвіт, коли великий Чінгісхан сміється!.. Коли я згинаю непокірну голову під моє коліно, я люблю дивитись, як мій ворог стогне і благає про пощаду, а сльози відчаю течуть по його змарнілих щоках…[106] Мені подобається така жалібна пісня! Хочу часто її слухати… Звідки цей хлопчисько?
— Це не хлопчик, а бухарська дівчина, Бент-Занкиджа. Вона вміє добре читати й писати і тому ходить у чалмі, пов’язаній так, як її носять учені переписувачі… Вона була переписувачкою книжок у шахського літописця.
— Така дівчина — рідкісна полонянка! Нехай вона завжди співає свою жалібну пісню на моїх бенкетах, і щоб усі мусульмани при цьому плакали, а я радів! Ми наказуємо всіх дівчат, взятих у Бухарі, роздати моїм воїнам, а цю дівчину возити всюди зі мною…
— Буде зроблено, великий!
Чінгісхан підвівся. Монголи, які сиділи навколо, разом підвелись і вихлюпнули недопиті чаші на землю «на честь бога перемоги».
— Я їду далі, — сказав Чінгісхан. — Подайте мені коня. Таїр-хан залишиться в цьому місті намісником, і всі повинні йому коритися.
Освітлений загравою багать і блідим сяйвом півмісяця, Чінгісхан сів на широкогрудого буланого коня. Охоронці побігли між багаттями до своїх коней, яких стерегли бухарські сивобороді, і за кілька секунд ряд вершників, цокаючи копитами по кам’яних плитах, потягнувся через майдан, в’їжджаючи у темну вулицю.
КНИГА ДРУГА
Під монгольським канчуком
Частина перша
УРАГАН НАД ХОРЕЗМОМ