Чінгісхан - Василь Григорович Ян

По всьому майдані пронеслися крики монголів:

— Комори Бухари для вас відкриті! Великий каган наказує годувати хлібом наших коней.

Зійшовши з мембера, Чінгісхан наказав:

— Нехай до кожного з цих старих буде приставлено по одному багатуру, і вони, нічого не приховуючи, вкажуть усі багаті будинки, комори з хлібом і крамниці з товарами. Переписувачі нехай від цих старих дізнаються й запишуть імена всіх багатих торговців, і вони повернуть мені всі багатства, відібрані у моїх купців, яких перебили в Отрарі. Нехай багачі принесуть сюди їжу і питво, щоб мої воїни наїдались, раділи, співали і танцювали. Я сьогодні святкуватиму захоплення Бухари в оцьому домі мусульманського бога.

Сивобороді з монгольськими воїнами вийшли і незабаром стали повертатися з верблюдами, навантаженими мідними казанами, мішками рису, баранячими тушами і глечиками, повними меду, масла й старого вина.

На майдані перед головною мечеттю закурилися багаття, в казанах зашкварчали баранячі курдюки, рис і накришене м’ясо. Чінгісхан сидів на шовкових подушках на високому майданчику перед входом у мечеть. Біля нього юрмилися воєначальники й охоронці. Осторонь бухарські музиканти і хор різноплемінних дівчат, приведених бухарськими старійшинами, грали на різних інструментах і вибивали дроб на бубнах та барабанах.

Найзнатніші імами й улеми вартували монгольських коней, підкидаючи їм оберемки сіна. Перекладач Чінгісхана Махмуд-Ялвач сидів недалеко від кагана, насторожено стежачи за всім; позад нього троє переписувачів із колишніх його прикажчиків, сидячи на п’ятах, швидко писали на смужках кольорового паперу розпорядження чи пропуски крізь монгольські пости.

Монгол у довгій шубі до п’ят, обвішаний зброєю, пробрався крізь ряди присутніх і, нахилившись до вуха Махмуд-Ялвача, пробурмотів йому:

— Мій роз’їзд затримав двох людей: одного, схожого на шамана, у високому ковпаці, другого — хлопчика. Коли ми хотіли їх порішити, старший сказав по-нашому: «Не займай нас! Махмуд-Ялвач наш названий батько — аньда…» А що нам наказано шаманів і чаклунів щадити, та до того ще він твій «аньда», я наказав їх поки що не займати. Що накажеш з ними робити?

— Приведи їх сюди!..

Монгол привів Хаджі Рахіма і хлопчика Тугана.

Махмуд-Ялвач жестом руки наказав їм сісти на килим поруч з переписувачами.

Чінгісхан ніколи, навіть на хмільному бенкеті, не втрачав ясності розуму і все підмічав. Він поглядом подав знак Махмуд-Ялвачу, і той підійшов.

— Що за люди?

— Коли, з твого наказу, я проїжджав через пустелю і мене поранили розбійники, оцей чоловік повернув мені життя. Хіба я не повинен подбати про нього?

— Дозволяю тобі за це його вшанувати. Поясни мені, чому у нього такий високий ковпак?

— Це мусульманський шукач знань і співак. Він уміє крутитися дзигою і говорити правду. Таких людей простий народ поважає і дає їм подарунки.

— Нехай він покрутиться переді мною дзигою. Подивлюсь, як танцюють мусульмани.

Махмуд-Ялвач повернувся до свого місця і сказав дервішу:

— Наш володар повелів, щоб ти йому показав, як танцюють, крутячись, дервіші. Ти знаєш, що, не виконавши волі Чінгісхана, ти втратиш голову. Постарайся, а я гратиму тобі.

Хаджі Рахім поклав на килим сумку, миску, кяшкуль і посох. Він покірно вийшов на середину кола між палаючими багаттями. Він став так, як це роблять дервіші в Багдаді, розвів руки, права долоня пальцями вниз, а ліва рука долонею догори. Якийсь час дервіш чекав. Махмуд-Ялвач заграв на сопілці жалібну пісеньку, що переливалася то як схлипування дитини, то як тривожний крик іволги. Музиканти тихо били в бубни. Дервіш безшумно рушив по колу, легко ступаючи по старих кам’яних плитах, і водночас почав крутитися, спочатку поволі, потім дедалі прискорюючи темп; його довгий одяг роздувався пузирем. Чимраз жалібніше й тривожніше співала сопілка, то замовкаючи, коли гуділи самі бубни, то знову починаючи схлипувати.

Нарешті, дервіш швидко закрутився на одному місці, як дзига, і впав ниць на долоні.

Нукери підвели його і поклали біля переписувачів. Чінгісхан сказав:

— Дарую бухарському танцюристові чашу вина, щоб розум повернувся в його запаморочену голову. А все ж наші монгольські танцюристи стрибають вище і пісні співають голосніше й веселіше. Тепер ми бажаємо послухати монгольських співаків.

На середину майданчика перед каганом вийшло двоє монголів, один старий, другий молодий. Схрестивши ноги, вони сіли один проти одного. Молодий заспівав:

Всі монголи, що сиділи навколо тісною стіною, хором підхопили приспів:

Старий монгол в свою чергу заспівав: