Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд - Валерій Олександрович Шевчук
33
Так ми роз’їхалися на літо: вона — у Крим (можливо, для пошуку ще якогось буцефала для свого пантеону), а я таки в Житомир, бувши, відверто кажучи, емоційно притомленим од усіх тих пристрастей, бо я, як може виснувати ймовірний чи неймовірний читач цього скрипту, людина не для пристрастей, а для спокійної, розміреної, хай і вельми складної і працезатратної праці при чітко впорядкованому часі; і вже замолоду мав усі передумови для вироблення сталих звичок. Отож, їдучи черговий раз до Житомира, я зумисне абстрагувався від розгадки цього кросворда чи його складання: любо було бачити знайомі краєвиди, хати, сади, старих селян на лавицях, що розмовляли поміж себе, дивлячись на машинового потока на шосівці; хлопців і дівчат на велосипедах; інколи велосипедисти передибувалися, зупинялися, не злазячи з машин, і вели, якщо це були хлопець із дівчиною, жартівливу, зальотну балачку. Паслися телята, блукали брудні гуси, а на стовпах біля хат вигодовували дітей чи просто стояли на одній нозі чорногузи. І кожна хата у своїх прямокутних клітинах, думав я, заховувала якесь Слово, бо Слово, за Біблією, було початком життя, а в цих клітинах творилася якась мала його ланка, котра, поєднуючись із іншими клітинами, творила село, сéла ж — райони, райони — області, області — країну, а країни — цілий світ. І скрізь, в усьому була своя система кросвордів, бо в основі цього поняття — Хрест і Слово: два віковічні символи нашого буття. І мені в кутку автобуса було любо визирати в запорошену шибу й відчувати власну причетність до цього буття, хай я малá його клітина, бо це була земля, обігріта моїм диханням і просвічена моїми очима, а отже, моя. І коли зміркувати глибше, можна переконатися, що всі складнощі світу породжено складнощами нашого сприйняття, а коли так, то чи не вигадуємо світ — замість його пізнавати? Але, з другого боку, думав я, вигадувати світ — це теж певною мірою його пізнавати, бо вигадка, мрія, фантазія, навіть кривомисля — це так само світ; ось чому давні мислителі найвищу мудрість убачали в простоті, виводячи власну неспроможність пізнати світ і людину в ньому до загадкового постулату Бога, — ось чому слово Бог таке коротке і має лише три літери, бо все у світі тільки видимо двохіпостасне, насправді воно трьохіпостасне. Бо коли є жінка й чоловік, двохіпостасна сутність, то вони народжують дитину, що стає третьою їхньою іпостассю; коли є добро чи зло, то народжується постулат: «Нема лиха без добра»; коли є день і ніч, то народжується третя їхня іпостась: ранок із вечором; коли є сонце і місяць, то народжуються хмари, які їх покривають. Але щоб відбувся святий процес народження третього з перших двох, треба гармонійного поєднання, тобто любові, бо без такого поєднання плід у цьому світі не з’являється, або ж з’являється недорослий, покручений і немічний; отут і постають проблеми, а проблеми — це початок ускладнення простого.
І мені здалося, що я не їду у звичайному деренчливому й гудливому автобусі, а пливу у просторі, заселеному Хрестами і Словами, просторі, у якому почуваюся своїм, бо й простір цей — мій.
Саме від того з’являвся в душі затишок, а коли так, мені ще більше хотілося відкинутися від своїх складнощів, а все бачити й сприймати просто. Тобто мені раптом забажалося стати кимсь на подобу того загадкового чоловіка в білому костюмі та солом’яному капелюсі, котрий іде дорогою, помахуючи зламаним прутом із трьома листками на кінці: і дивитися, і вбирати у себе світ, і приходити туди, де люди схочуть у мене щось запитатися, і спокійно викласти їм пораду-раду, а тоді відійти в подальшу путь. І така мандрівка не буде схожа на туристичну, що зачинається задля пошуків екзотики та вражень, — це буде мандрівка задля спокійного пізнання й задля гармонійного з’єднання з людьми та світом, з рослинами й тваринами, з небом і землею, водою, та повітрям, та вогнем. Через це чоловік у білому костюмі недаремно був схожий на Михайла Коцюбинського, адже то був письменник, який бачив світ так, як хочу бачити його я, для якого гармонія