Делілло Дон. Зеро К - Дон Делілло

— Безпечно,— сказав я.

— Їм потрібно, щоб це відбулось у повній синхронізації з тими методами, які вони тонко налагоджували. Які найкраще пасують її тілу, її хворобі. Вона могла б жити на кілька тижнів довше, так, але навіщо?

Зараз він нахилився вперед, лікті на столі.

Я спитав: «Чому тут?»

— Лабораторії та техцентри у двох країнах. Це база, центральне командування.

— А чого так відокремлено? Чому не Швейцарія? Чому не передмістя Г'юстона?

— Ми цього і прагнули, цієї відділеності. Маємо те, що треба. Тривкі джерела енергії й витривалі механізовані системи. Вибухозахисні стіни й зміцнені поверхи. Структурна надмірність. Протипожежна безпека. Охоронні патрулі, земля і повітря. Ретельна кібербезпека. І так далі.

Структурна надмірність. Йому подобалося це казати. Він відкрив шухляду в столі, а потім виставив пляшку ірландського віскі. Вказав на тацю з двома склянками, і я через усю кімнату пішов за нею. Повертаючись до столу, я оглянув склянки, вишукуючи прониклі піщинки та кам'яний пил.

— Тут люди в кабінетах. Ховаються. Що вони роблять?

— Вони роблять майбутнє. Нову ідею майбутнього. Відмінну від інших.

— І воно тут має бути.

— Кочовики мандрували цією землею тисячі років. Вівчарі в чистому полі. Воно не пошарпане й історично стисле. Тут похована історія. Тридцять років тому Артис працювала на розкопках десь на північному сході звідси, поблизу Китаю. Історія в могильниках. Ми поза обмеженнями. Ми забуваємо все, що знали.

— У цьому місці й своє ім'я можна забути.

Він підніс склянку і випив. То був рідкісний бленд віскі, тричі дистильований, суворо обмежене виробництво. Із подробицями він мене ознайомив роки тому.

— А гроші?

— Чиї?

— Твої. У тебе їх багато, вочевидь.

— Я зазвичай вважав себе серйозною людиною. Праця, яку робив, зусилля і самовідданість. Потім, пізніше, час, який можна було присвятити іншим справам, мистецтву, навчаючись ідей, традицій та інновацій. Полюбив це,— сказав він.— Сам витвір, картину на стіні. Потім я почав з рідкісних книг. Витрачав години й дні в бібліотеках, у службових приміщеннях, і не мав потреби ними володіти.

— Ти мав доступ, у якому відмовили іншим.

— Але ж я не був там, щоб заволодіти. Я там стояв і дивився чи уклякав і споглядав. Щоб читати заголовки на корінцях безцінних книг у замкнених стелажах. Артис і я. Якось ти і я в Нью-Йорку.

Я відчував, як усе нижче спускається м'який опік віскі і на мить заплющив очі, слухаючи Россове декламування пригаданих заголовків з бібліотек у декількох світових столицях.

— Але що серйозніше за гроші? — спитав я.— Як воно? Ризик. У чому твої ризики в цьому проекті?

Я говорив без надриву. Сказав тихо, без іронії.

— Коли мене вже просвітили щодо значущості ідеї та потенціалу, що стоїть за нею, чималі залучення,— сказав він,— я прийняв рішення, яке ніколи не переглядав.

— Ти колись переглядав своє рішення щодо чогось?

— Щодо мого першого шлюбу,— відповів він.

Я задивився у склянку.

— А хто вона була?

— Гарне питання. Глибоке. Ми мали сина, але поза тим...

Не хотілося на нього дивитися.

— Але хто вона була?

— Вона по суті була одне. Вона була твоя мати.

— Скажи її ім'я.

— Хіба ми колись казали одне одному свої імена, вона та я?

— Скажи її ім'я.

— Люди, які були в шлюбі, як ми, у наш незвичний спосіб, який не такий уже й незвичний, чи вони колись кажуть одне одному свої імена?

— Хоча б раз. Мені треба почути, як ти його кажеш.

— Ми мали сина. Ми казали його ім'я.

— Зроби приємність. Давай. Скажи його.

— Ти пам'ятаєш, що казав хвилину тому? У цьому місці своє ім'я можна забути. Люди гублять свої імена в безліч способів.

— Мадлен,— сказав я.— Моя мати, Мадлен.

— Тепер я згадав, так.

Він посміхнувся і відкинувся в поставі вдаваного пригадування, потім змінив вираз обличчя, своєчасний маневр, різко до мене звертаючись.

— Подумай про це, що тут і хто тут. Подумай про кінець усіх злигоднів, які визбируєш роками. Подумай поза особистим досвідом. Облиш його там. Те, що відбувається в цій спільноті,— це не просто створення медичної науки. Залучені соціальні теоретики й біологи, футуристи й генетики, кліматологи й нейронауковці, психологи й етикологи, якщо це правильне слово.

— Де вони?

— Деякі тут постійно, інші приходять і йдуть. Рівні тут пронумеровані. Тут усі вітальні розуми. Глобально тут англійська, так, але є й інші мови. Коли треба — перекладачі, людські й електронні. Є філологи, які конструюють передову мову, унікальну для «Конвергенції». Корені слів, закінчення, навіть жести. Люди вивчатимуть і говоритимуть нею. Мова, яка дасть нам змогу висловити те, що не можемо висловити зараз, побачити те, що не можемо побачити зараз, побачити себе та інших у такі способи, що нас об'єднують, розширити кожну можливість.

Він витрусив ще краплю-дві, потім підніс склянку до носа і понюхав. Натепер вона спорожніла.

— Ми й хвилини не вагаємося стосовно того, що місцина, яку ми займаємо, зрештою стане осердям нового мегаполісу, можливо, незалежною державою, відрізняючись від будь-яких нам відомих. Саме це я маю на увазі, коли я називаю себе серйозною людиною.

— Із серйозними грошима.

— Так, грошима.

— Хоч греблю гати.

— Та інших благодійників. Фізичні особи, фундації, корпорації, таємні фінансування від різних урядів через їхні розвідувальні служби. Ця ідея — одкровення для розумників у багатьох галузях. Вони розуміють, що зараз настав час. Не лише наука і техніка, а і політичні та навіть військові стратегії. Інший спосіб думати й жити.

Він обережно налив «на палець», як йому подобалося це називати. У свою склянку, потім у мою.

— Спочатку для Артис, звичайно. Для жінки, якою вона є, для того, що воно значить для мене. Потім перехід у повне прийняття. Переконання, принцип.

Подумай про це так, говорив він мені. Подумай про тривалість свого життя, вимірявши в роках, а потім вимірявши в секундах. Роки, вісімдесят років. Звучить добре, як на теперішні стандарти. А потім секунди, сказав він. Твоє життя в секундах. Скільки їх буде у вісімдесяти роках?

Він спинився, імовірно вираховуючи. Секунди, хвилини, години, дні, тижні, місяці, роки, десятиліття.

Секунди, сказав він. Починай лічити. Твоє життя в секундах. Подумай про вік землі, геологічні ери, океани з'являються і зникають. Подумай про вік галактики, вік усесвіту. Усі ці мільярди років. І