Вальс на прощання - Мілан Кундера

— Гадаю, кохання, яке я почуваю до моєї дружини, це єдине добро, що є в мені.

— І ви помиляєтеся. Надмірне кохання, яке ви почуваєте до дружини, — не противага і покута за вашу бездушність, а її джерело. Оскільки дружина для вас усе, то всі інші жінки для вас ніщо, тобто хвойди. Але це велике блюзнірство і величезна зневага до істот, що їх створив Господь. Таке кохання — чистісінька єресь, друже мій.

3

Бертлеф відсунув порожню чашку вбік, підвівся з-за столу і подався до ванної, де Кліма незабаром почув дзюркотіння води з крана, а за мить Бертлефів голос:

— Ви гадаєте, у вас є право умертвити дитину, яка ще й на світ не з’явилася?

Уже вгледівши того бороданя з німбом, Кліма трохи зніяковів. Він пам’ятав Бертлефа як добротливого дядечка, і йому й на думку не могло спасти, що той віруюча людина. У нього аж серце стиснулося від думки, що зараз йому прочитають мораль і що єдина його оаза в цьому містечку вкриється піском. Він здушено відказав:

— А ви з тих, що вважають це убивством?

Бертлеф не відразу відповів.

Він вийшов з ванної, на ньому вже був вихідний костюм, а чуприна дбайливо зачесана.

— Убивство — це слово, від якого тхне електричним стільцем, — сказав він. — Не це я хотів сказати. Знаєте, я певен, що життя потрібно приймати таким, яке воно є. Це найперша заповідь, іще до Декалогу. Усі події в руках божих, і ми не знаємо, що з ними станеться. Я хочу сказати, що приймати життя таким, яке воно нам дається, означає приймати непередбачуване. А дитина — це квінтесенція непередбачуваного. Дитина є самісінькою непередбаченістю. Ви не знаєте, що з неї буде, що вона вам принесе, і тим-то її потрібно прийняти. А то ви живете тільки наполовину, живете, як отой чоловік, що не вміє плавати і бовтається коло берега, хоч океан починається насправді там, де є глибина.

Сурмач зауважив, що дитина не його.

— Припустімо, — сказав Бертлеф. — Але зізнайтеся, що якби це була ваша дитина, то ви все одно умовляли б Ружену зробити аборт. Ви зробили б це задля вашої дружини і того грішного кохання, яке почуваєте до неї.

— Авжеж, це так, — відказав сурмач. — Я умовляв би її зробити це за будь-яких обставин.

Бертлеф притулився спиною до дверей ванної і всміхнувся.

— Я розумію вас і не збираюся переконувати. Надто вже старий я, щоб намагатися виправити світ. Просто сказав вам, що про це думаю. Я буду вашим другом, навіть якщо ви вчините всупереч моїм переконанням, і допомагатиму вам, навіть якщо не схвалюватиму ваших дій.

Сурмач дивився на Бертлефа, який виголосив цю останню фразу оксамитовим голосом мудрого проповідника. Він видавався йому величним. У нього було таке враження, наче все, що казав Бертлеф, стане легендою, притчею, взірцем, главою з новітнього Євангелія. Йому закортіло (і треба його зрозуміти, адже він був схвильований і схильний до надмірних порухів) уклонитися Бертлефові.

— Я допомагатиму вам, друже мій, — знову сказав Бертлеф. — Ось зараз підемо до мого друга, лікаря Шкрети, який залагодить медичний аспект цієї справи. Та поясніть мені, як ви збираєтеся схилити Ружену до вчинку, що викликає в неї відразу?

4

Коли сурмач виклав йому свій план, Бертлеф сказав:

— Це нагадує мені випадок, що стався під час моєї бурхливої молодості, я тоді працював докером у порту, і нам носила їжу одна дівчина. У неї було дуже добре серце, і вона нікому не могла відмовити. На жаль, чоловіки за ту доброту сердечну (й тілесну) віддячували грубощами, а не добром, і тільки я ставився до неї з шанобливою ніжністю й залишався єдиним, хто ще не спав із нею. Від тієї поваги вона закохалась у мене. Якби я врешті не переспав із нею, то завдав би їй болю й образив би її. Але сталося це лише раз, і я пояснив їй, що надалі почуватиму до неї велику духовну любов, та коханцями нам не бути ніколи. Вона розплакалася, втекла, перестала зі мною вітатися й відтоді віддавалася першому-ліпшому. Минули два місяці, й вона заявила, що вагітна від мене.

— То ви влипли у ту саму халепу, що і я? — вигукнув сурмач.

— Ох, друже мій, — сказав Бертлеф, — невже ви не знаєте, що ваша халепа — це планида всіх чоловіків на світі?

— Та й що ви зробили?

— Я вчинив так, як і ви оце казали, з одною тільки різницею. Ви хочете вдавати, ніби кохаєте Ружену, а я і справді кохав ту дівчину. Усі принижували і кривдили її, і тільки зі мною це вбоге створіння пізнало, що таке ніжність, тож воно й не хотіло позбуватися тієї ніжності. Я розумів, що вона кохає мене, й не міг гніватися за те, що вона виявляє те кохання так, як підказує її невинна ницість. Ось що я сказав їй: «Я знаю, що ти вагітна від іншого. Та знаю й те, що вчинила ти це від кохання до мене, і хочу за кохання відплатити коханням. Не має значення, від кого дитина, я одружуся з тобою».

— Здуріти можна!

— І все ж таки це подіяло ефективніше, ніж ваші старанно продумані плани. Коли я декілька разів повторив, що кохаю її й хочу взяти заміж навіть з дитиною, то вона розплакалася й зізналася, що обманула мене. Завдяки моїй доброті збагнула, сказала вона, що не гідна мене і що ніколи не зможе зі мною одружитися.

Сурмач замислено мовчав, а Бертлеф докинув:

— Добре було б, якби ця історія послужила для вас притчею. Не треба запевняти Ружену, що ви кохаєте її, постарайтеся покохати її насправді. Спробуйте зглянутися над нею. Хоч, може, вона і обманює вас, усе ж таки спробуйте побачити в тій облуді її кохання. Певен, вона не зможе встояти перед силою вашої доброти і сама влаштує все так, щоб не завдати вам лиха.

Бертлефові слова справили величезне враження на сурмача. Та щойно він виразніше уявив собі Ружену, як утямив, що той шлях любові, про який казав йому допіру Бертлеф, для нього неможливий, що це шлях для святих, а не для пересічних людей.

5

Ружена сиділа за маленьким столиком у великій залі купального комплексу, де на тапчанах, що стояли попід стінами, відпочивали після водяних процедур жінки. Щойно їй принесли картки двох нових пацієнток. Вона проставила у них дату, вручила жінкам ключі