Вальс на прощання - Мілан Кундера

— Як ідеш до жінки, то прихопи нагайку! — зацитував Ніцше, що з його праць запам’ятав лише цю однісіньку фразу.

— Хлопчику мій, — зітхнув Кліма, — це вона взяла на мене ту нагайку.

Гітарист запропонував Клімі поїхати з ним на його авто до того містечка, виманити дівчину на шлях і переїхати її.

— Ніхто не доведе, що вона не кинулася сама мені під колеса.

Гітарист був наймолодший в оркестрі, дуже любив Кліму, якого зворушили ці слова.

— Ти хороший хлопчина, — сказав він йому.

Гітарист детально змалював йому той план й аж почервонів од збудження.

— Ти хороший хлопчина, але це неможливо, — сказав Кліма.

— Чому ти вагаєшся, вона ж лярва!

— Ти справді хороший хлопчина, але це таки неможливо, — повторив Кліма і попрощався з гітаристом.

7

Опинившись на самоті, він замислився над пропозицією того хлопця й над тим, що спонукало його відмовитися від неї. Сталося це не тому, що він був шляхетніший за гітариста, а тому, що був не такий відважний. Страх, що його обвинуватять у змові з метою вбивства, був дужчий, ніж страх, що його оголосять батьком тієї дитини. Він бачив, як автомобіль валить із ніг Ружену, бачив Ружену, яка лежить на шляху в кривавій калюжі, й відчув, як йому на мить ніби аж полегшало, його навіть блаженство охопило. Проте він знав, що тішити себе ілюзіями ні до чого. Та й був у нього ще один клопіт. Він подумав про дружину. Боже милий, таж у неї завтра день народження!

За кілька хвилин мала вже бути шоста вечора, а крамниці якраз о шостій і зачинялися. Він хутко зайшов до квіткарні й купив величезний букет троянд. Ох і тяжкий мав бути цей день народження! Доведеться вдавати, що він з нею і серцем, і думками, потрібно присвятити себе їй, бути ніжним з нею, розважати її, сміятися разом з нею, й впродовж усього того часу ні на секунду не забувати про той далекий і чужий живіт. Він робитиме над собою зусилля, щоб вимовити лагідні слова, та думки його будуть далеко, ув’язнені в темній комірчині тих чужих нутрощів.

Він зрозумів, що провести той день народження вдома буде понад його сили, і вирішив невідкладно побачитися з Руженою.

Але й ця перспектива його не тішила. Те курортне містечко в горах справляло на нього враження пустки. Він там нікого не знав. Хіба що за винятком отого пацієнта-американця, який поводився, наче заможний буржуа за старосвітської пори: після концерту він запросив увесь оркестр до себе в готель, частував усіх вишуканими напоями і жіночим персоналом курорту, тож непрямим чином сприяв тому, що сталося потім поміж Руженою й Клімою. Ох, якби ж то цей чоловік, що виявив до нього таку беззастережну приязнь, іще не поїхав з того містечка! Кліма вхопився за його образ, наче за рятівну соломинку, адже за таких моментів, як він оце переживав, для чоловіка немає нічого бажанішого, ніж дружнє розуміння іншого чоловіка.

Він повернувся до театру і заглянув до воротаря. Попросив, щоб той замовив міжміську розмову. Незабаром у слухавці пролунав Руженин голос. Він сказав, що приїде побачитися з нею наступного дня. Кліма і словом не обмовився про новину, яку вона сповістила йому кілька годин тому. Розмовляв, наче вони були безтурботними коханцями.

Мимохідь він запитав:

— Американець іще там?

— Авжеж, — відказала Ружена.

Йому аж полегшало, і він уже веселіше повторив, що радий буде її побачити.

— Як ти вбрана? — запитав він.

— А тобі нащо?

То була хитрість, яку він уже давно й успішно використовував у телефонних розмовах.

— Хочу знати, як ти вбрана зараз. Щоб уявити тебе.

— На мені червона сукня.

— Червоне тобі, напевне, личить.

— Може, й так, — відказала вона.

— А під сукнею?

Вона засміялася. Авжеж, вони всі сміялися, коли він таке питав.

— Якого кольору трусики на тобі?

— Теж червоного.

— Радий буду побачити тебе в них, — сказав він і поклав слухавку. Йому здавалося, він узяв правильний тон. На мить самопочуття його поліпшало. Проте тільки на мить. Він збагнув, що, крім Ружени, ні про кого не може думати й що з дружиною того вечора треба обмежити розмови до мінімуму. Тоді він зупинився біля каси кінотеатру, де йшов американський вестерн, і придбав два квитки.

8

Хоч врода Каміли Кліми перекривала її недугу, все ж таки вона була недужа. Здоров’я мала кволе, тож кілька років тому їй довелося відмовитися від кар’єри співачки, що колись припровадила її простісінько в обійми теперішнього чоловіка.

Прекрасна жінка, яка так звикла до поклоніння, раптом почала дихати прикрим духом лікарні й формаліну. Здавалося, наче поміж її світом і світом її чоловіка пролягли гірські хребти.

Коли Кліма бачив її сумне обличчя, серце його просто-таки розривалося, і він простягав до неї (над отими уявними гірськими вершинами) люблячі руки. Каміла збагнула, що в її журбі криється сила, про яку вона досі й не підозрювала, та сила вабила Кліму, розчулювала його і доводила до сліз. Нічого дивного не було в тім, що вона почала користуватися (може, й несвідомо, проте частенько) цим знаряддям, яке несамохіть відкрила. Адже лише тоді, коли він дивився на її стражденне обличчя, вона могла бути більш чи менш певна, що жодна інша жінка не змагається з нею в його думках.

Ця вродлива пані справді боялася жінок і помічала їх скрізь. Ніколи й ніде не могли вони сховатися від неї. Вона вгадувала їх з інтонацій голосу Кліми, щойно він вітався з нею, заходячи до хати. Вона вміла відчути їхній дух із запаху його вбрання. Нещодавно знайшла клапоть паперу, оддертий від газети, і на ньому була дата, написана чоловіковою рукою. Звісно, вона могла означати якусь подію, репетицію концерту, побачення з імпресаріо, та Каміла цілісінький місяць майже не спала ночами й думала про те, з якою ж ото жінкою він домовився зустрітися.

Та якщо ті підступні жінки так лякали її, то чому вона не шукала підтримки в чоловіків?

Тяжко. Ревнощі мають чудернацьку властивість висвітлювати потужним сяйвом одну-єдину істоту, а решту чоловіків полишати в непроглядній пітьмі. Думка пані Кліми могла скеровуватися лише в напрямку того болісного проміння, тож її чоловік був для неї єдиним на білому світі.

Ось вона почула, як обернувся ключ у дверях, а потім побачила Кліму з букетом червоних троянд.

Спершу вона відчула втіху, та відразу ж її охопив сумнів: чому він приніс квіти сьогодні увечері, адже