Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Чого це раптом вони мали грубіянити мені з приводу моєї краватки? На мені була звичайнісінька чорна плетена краватка й біла спортивна сорочка.
Тут я здався, а він спитав, чому мені подобається це кафе, і я пояснив йому, яким воно донедавна було, і він спробував умовити себе, що йому тут теж подобається, й ми вирішили посидіти ще трошки, я — тому що мені тут подобалось, а він — тому що вмовив себе, що йому подобається. Він розпитував мене про мою роботу і сам розповідав мені про письменників і видавців, літературних агентів і критиків, і про Джорджа Гораса Лорімера, і про всілякі плітки, і про заробітки відомого письменника, і, розповідаючи про все це, він був одвертий, дотепний, веселий і задушевний — настільки, що я навіть забув про свою звичку не довіряти задушевним людям. Він трохи зневажливо, але без гіркоти говорив про все, що написав, і я зрозумів, що його нова книжка, певно, дуже добра, якщо він без гіркоти говорить про вади попередніх книжок. Він хотів, щоб я прочитав цю нову книжку — «Великого Гетсбі», — й пообіцяв дати її мені, як тільки йому повернуть останній і єдиний примірник, який він дав комусь почитати. Слухаючи його, не можна було б здогадатися, яка це добра книжка, — свідчила про це лише ніяковість, властива кожному несамозакоханому письменникові, який створив щось справді вартісне. Я сподівався, що йому швидко повернуть книжку і я сам зможу її прочитати.
Максуелл Перкінс, сказав Скотт, пише, що книжку розкуповують погано, але критика дуже хвалить її. Не пригадую, чи того самого дня, чи згодом він показав мені дуже прихильну рецензію Гілберта Селдеса. Кращою ця рецензія могла б бути, тільки якби сам Гілберт Селдес був кращий. Скотта дивувало й засмучувало те, що книжка розходиться погано, але, як я вже казав, говорив він про це без гіркоти й тільки радів і ніяковів з приводу того, що книжка вийшла така вдала.
Того дня, коли ми сиділи на відкритій терасі «Ліла» й дивились, як вечоріє, як проходять вулицею перехожі, як змінюється сіре світло сутінків, два віскі з содовою, що їх ми випили, не викликали в Скотті ніяких змін. Я стежив, чи не з'являться якісь ознаки, але їх не було, і він не ставив мені жодних непристойних запитань, не робив ніяких дурниць, не виголошував промов і взагалі поводився як нормальна, розумна й дуже приємна людина.
Він розповів, що їм із Зельдою, його дружиною, довелося через негоду залишити свій маленький автомобіль «рено» в Ліоні, й спитав, чи не погодився б я з'їздити з ним поїздом до Ліона, щоб забрати машину й повернутися нею до Парижа. Фіцджеральди найняли вмебльовану квартиру на вулиці Тільзіт, 14, неподалік від площі Зірки. Був кінець весни, і я подумав, що природа буятиме в усій красі й це може бути чудова поїздка. Скотт здавався мені таким милим і розважливим, і в мене на очах він випив дві добрячі порції міцного віскі, й нічого не сталось, і він був такий приємний і такий врівноважений, що недавній вечір у «Дінго» згадувався як лихий сон. Тому я сказав, що залюбки поїду з ним до Ліона.
Ми домовились зустрітися наступного дня й виїхати в Ліон ранковим експресом. Цей поїзд відходив у зручний час і йшов дуже швидко. Він робив тільки одну зупинку, якщо не помиляюсь, у Діжоні. По приїзді в Ліон ми мали намір підремонтувати машину, добре повечеряти, а рано-вранці вирушити назад до Парижа.
Я був у захваті від цієї подорожі. Я їхатиму в товаристві старшого, відомого письменника, й з розмов у машині напевне почерпну для себе багато корисного. Тепер мені дивно згадувати, що я думав про Скотта як про старшого письменника, але тоді, ще не прочитавши «Великого Гетсбі», я твердо зарахував його до старшого покоління літераторів. Я знав, що він пише для «Сетердей івнінг пост» оповідання, якими всі захоплювалися три роки тому, але я ніколи не вважав його серйозним письменником. У «Клозері-де-Ліла» він розповідав мені, як писав оповідання, які здавались йому добрими і які справді були добрими, для «Сетердей івнінг пост», але, перше ніж відправити, переробляв їх, точно знаючи, які зміни треба внести в сюжет, щоб перетворити їх на ходовий журнальний товар. Мене це обурило, і я сказав, що, на мою думку, це проституція. Він погодився, що це проституція, але пояснив, що змушений так робити, бо журнальні гонорари потрібні йому, щоб мати змогу писати справжні книжки. Я зауважив, що письменник, який пише гірше, ніж може, просто занапащає свій талант. Скотт відповів, що спочатку він пише справжнє оповідання, а потім, руйнуючи і псуючи його, він уже, мовляв, не завдає собі шкоди. Я не вірив цьому й хотів таки його переконати, але на підкріплення моїх доказів мені треба було мати бодай один власний роман, а я ще жодного роману не написав. Відколи я почав обкраювати те, що пишу, уникаючи всього того, що лежить на поверхні, намагаючись творити, а не змальовувати, писати стало втіхою. Але це було страшенно важко, і я не знав, чи зможу колись написати такий великий твір, як роман. Нерідко над одним абзацом я працював цілий ранок.
Хедлі, моя дружина, зраділа за мене, почувши про нашу поїздку, хоч до тих творів Скотта, які вона прочитала, серйозно не ставилась. Її ідеалом доброго письменника був Генрі Джеймс. Але вона сказала, що така поїздка дасть мені змогу трошки розвіятись, — і ми тут-таки пошкодували, що не можемо купити машину й поїхати вдвох. Тоді ця мрія здавалася мені нездійсненною. Я одержав двісті доларів авансу від видавництва «Боні і Ліврайт» за першу збірку оповідань, що мала вийти в Америці восени, я продавав оповідання «Франкфуртер цайтунг» і берлінському журналові «Квершнітт», а також паризьким виданням «Куортер» і «Трансатлантік ревю», й ми на всьому заощаджували, дозволяючи собі тільки найнеобхідніші витрати, щоб зібрати гроші і в липні поїхати на feria в Памплону, а потім у Мадрід і на feria у Валенсію.
Наступного дня вранці я приїхав на Ліонський вокзал заздалегідь і став чекати Скотта коло входу на перон. Він мав принести квитки. Але Скотт не з'являвся, і коли до відходу експреса лишилося кілька хвилин, я купив перонний квиток і пішов уздовж вагонів, виглядаючи його. На пероні його не було, а експрес мав от-от відійти, і я піднявся у поїзд
